(схвильовано)
ЛЮБОВ АНДРІЇВНА: Кому продали?
АНЯ: Не сказав, кому. Пішов. (Танцює з Трофімовим, обоє рушають до зали.)
(Танцює з Трофімовим, обоє рушають до зали.)
ЯША: Це там якийсь старий балакав. Чужий.
ФІРС: А Леоніда Андрійовича ще немає, не приїхав. Пальто на ньому легке, демісезонне, тож, гляди, застудиться. Ех, молоде-зелене.
ЛЮБОВ АНДРІЇВНА: Я зараз помру. Підіть, Яшо, довідайтеся, кому продали.
ЯША: Так він давно пішов, старий той. (Сміється.)
(Сміється.)
ЛЮБОВ АНДРІЇВНА (з легким розпачем): Ну, чому ви смієтеся? Чому радієте?
(з легким розпачем)
ЯША: Дуже вже Єпіходов кумедний. Порожня людина. Двадцять два нещастя.
ЛЮБОВ АНДРІЇВНА: Фірсе, якщо продадуть маєток, то куди ти підеш?
ФІРС: Куди накажете, туди й піду.
ЛЮБОВ АНДРІЇВНА: Чому в тебе обличчя таке? Ти нездужаєш? Ходи ліпше спати...
ФІРС: Так... (З усмішкою.) Я піду спати, а без мене тут хто подасть, хто розпорядиться? Один на весь дім.
(З усмішкою.)
ЯША (до Любові Андріївни): Любове Андріївно! Дозвольте звернутися до вас із проханням, будьте така ласкава! Якщо знову поїдете в Париж, то візьміть мене з собою, зробіть милість. Тут мені залишатися позитивно неможливо. (Озираючись, стиха.) Що вже казати, ви сама бачите, країна неосвічена, народ безпутній, до того ж нудьга, на кухні годують бридко, а тут ще й Фірс цей ходить, бурмоче різні невідповідні слова. Візьміть мене з собою, будьте така ласкава!
(до Любові Андріївни)
(Озираючись, стиха.)