Повз нього пропливла якась червона пляма, і Гаррі почув біля себе м’яке поцокування кігтів.
— Фоукс! — ледве видихнув Гаррі. — Фоукс, ти молодець! — Він відчув, як птах притулив свою прекрасну голову до його рани.
Тоді почулося відлуння кроків, і над ним схилилася темна тінь.
— Ти помираєш, Гаррі Поттере! — пролунав Редлів голос. — Помираєш. Навіть Дамблдорів птах це знає. Бачиш, що він робить, Поттере? Він плаче.
Гаррі кліпнув. Фоуксова голова то з’являлася, то знову зникала йому перед очима. Рясні перлисті сльози стікали його лискучим пір’ям.
— Я сидітиму тут і дивитимусь, як ти помреш, Гаррі Поттере. Можеш не поспішати. Часу в мене доволі.
Гаррі відчув сонливість. Усе довкола закружляло.
— Отак закінчує життя славетний Гаррі Поттер, — пролунав далекий Редлів голос. — Сам-один у Таємній кімнаті, покинутий друзями, переможений лордом Темряви, якому він так нерозважливо кинув виклик. Гаррі, ти скоро знову побачиш свою любу матусю-бруднокровку! Завдяки їй ти прожив дванадцять зайвих років, але лорд Волдеморт нарешті здолав тебе — ти, мабуть, і сам це розумієш.
Якщо так помирають, подумав Гаррі, то це не так і страшно. Навіть біль почав ущухати.
Але чи справді він помирає? Замість провалитися в пітьму, кімната набувала дедалі виразніших обрисів. Гаррі струснув головою і побачив Фоукса, що й далі тулився до його руки. Кружальце перлистих сліз сяяло довкола рани, — але де ж вона? Самої рани вже
— Забирайся геть, пташе! — раптом пролунав Редлів голос. — Забирайся від нього! Я сказав,
Гаррі підвів голову. Редл скерував на Фоукса чарівну паличку. Пролунав постріл, ніби з рушниці — а Фоукс знову злетів золотаво-червоним вихором.
— Сльози фенікса! — тихо вимовив Редл, дивлячись на руку Гаррі. — О, так!.. Як я міг забути про їхні лікувальні властивості…
Він глянув просто в обличчя Гаррі:
— Але яке це має значення? Фактично, так ще краще. Тільки ти і я, Гаррі Поттере. Ти і я.
Редл підняв чарівну паличку.
Рвучко махнувши крильми, знову з’явився Фоукс, і щось упало Гаррі на коліна —