— Це стосується вас, — розтлумачив Локартові Рон.
— Візьміть Джіні за руку.
Гаррі застромив меча і Сортувального капелюха за пояс, Рон ухопився за його мантію, а Гаррі міцно стис у руках на диво гарячі пір’їни феніксового хвоста.
Він відчув у собі неймовірну легкість, а наступної миті вони вже зі свистом летіли трубою вгору. Гаррі чув, як Локарт, гойдаючись десь там унизу, вигукував: «Чудово! Дивовижно! Це просто якісь чари!» Прохолодне повітря куйовдило Гарріне волосся, але не встиг він натішитись польотом, як усе закінчилося, і вони приземлилися на мокру підлогу туалету Плаксивої Мірти.
Поки Локарт поправляв свого капелюха, раковина, під якою ховалася труба, знову зісковзнула на своє місце.
Мірта витріщила на них очі.
— Ти живий! — здивовано глянула вона на Гаррі.
— Чого ти така розчарована? — похмуро озвався він, витираючи окуляри від крові та слизу.
— Бачиш… я просто подумала, що… якби ти помер, то міг би лишитися зі мною в туалеті, — сказала Мірта, ніяково побілівши.
— Бе-е! — скривився Рон, коли вони вийшли з туалету в темний порожній коридор. — Гаррі, мені здається, Мірта кинула на тебе оком! Джіні, маєш суперницю!
Але обличчям Джіні і далі котилися сльози.
— Куди тепер? — запитав Рон, стурбовано глянувши на Джіні.
Гаррі показав на фенікса, який летів попереду, освітлюючи коридор золотавим сяйвом. Вони йшли за ним і невдовзі опинилися перед кабінетом професорки Макґонеґел.
Гаррі постукав і штовхнув двері.
Розділ вісімнадцятий Щасливий Добі
Розділ вісімнадцятий
Щасливий Добі
Коли Гаррі, Рон, Джіні й Локарт, укриті брудом і слизом, а Гаррі ще й кров’ю, зупинилися в дверях, на якусь мить запанувала тиша. А тоді пролунав крик:
—