Якусь мить Гаррі і Редл, що й досі тримав над собою чарівну паличку, дивилися на нього. А тоді, навіть не роздумуючи, Гаррі схопив з підлоги василісковий зуб і застромив його в саму серцевину щоденника.

Пролунав жахливий, пронизливий крик, і зі щоденника струменем ринули цілі потоки чорнила, забризкуючи Гарріні руки й затоплюючи підлогу Редл забився у корчах, закрутився, заверещав, закружляв, а тоді…

Він щез. Чарівна Гарріна паличка лунко впала на підлогу, і все стихло. Усе, крім чорнила, що й далі струменіло зі щоденника. Василіскова отрута пропалила в ньому велику діру.

Тремтячи усім тілом, Гаррі звівся на ноги. Йому паморочилося в голові, ніби він щойно подорожував з допомогою порошку флу. Він повільно підняв свою чарівну паличку й Сортувального капелюха, а тоді смикнув за руків’я і витяг з Василіскового піднебіння блискучого меча.

І тут з другого краю кімнати долинув тихий стогін. Заворушилася Джіні. Коли Гаррі підбіг до неї, вона вже сиділа, її ошелешений погляд ковзнув з величезної туші мертвого Василіска до Гаррі в просоченій кров’ю мантії, і зупинився на щоденнику в його руці. Затремтівши, вона голосно зойкнула й розридалася.

— Гаррі, Гаррі, я намагалася т-тобі все розповісти за сніданком, але не з-змогла через Персі!.. Ц-це була я, Гаррі… я… але, їй-богу, я не хотіла ц-цього, мене примусив Р-редл. Він ме-мене контролював!.. А як ти вбив цю… цю з-зміюку? Д-де Редл? Я тільки п-пам’ятаю, як він вийшов зі щоденника.

— Усе добре, Джіні. — Гаррі показав щоденника і дірку від зуба. — 3 Редлом покінчено. Поглянь!.. І з ним, і з Василіском… Ходімо звідси…

— Тепер мене виженуть! — ридала Джіні, поки Гаррі незграбно допомагав їй підвестися. — Я мріяла вступити в Гоґвортс ще відтоді, як там учився Білл… А тепер д-доведеться вертатися додому, — щ-що скажуть мама й тато?

Фоукс чекав їх, ширяючи над входом до кімнати.

Гаррі ледь підштовхнув Джіні вперед; вони переступили через кільця мертвого Василіска й попрямували крізь лунку темряву назад до тунелю. Гаррі почув, як позаду з неголосним шипінням зачинилися кам’яні двері.

Кілька хвилин вони ішли темним тунелем, а далі почули, як хтось удалині поволі пересуває каміння.

— Роне! — закричав Гаррі, наддаючи ходи. — Джіні жива! Я знайшов її!

Вони почули радісний крик, а за наступним поворотом побачили і самого Рона — він нетерпляче визирав крізь величенький отвір, який ухитрився розчистити в кам’яному завалі.

— Джіні! — Рон вистромив руку через отвір, щоб затягти її першою. — Ти жива! Повірити не можу! Що сталося?