— Я щойно бачився з Геґрідом, — сказав Гаррі. — Він каже, що ви звільнилися. Але ж це неправда?

— На жаль, правда, — відповів Люпин і почав виймати все з шухлядок свого стола.

— Але чому? — вигукнув Гаррі. — Невже в Міністерстві магії думають, що ви допомагали Сіріусу?

Люпин підійшов до дверей і зачинив їх.

— Ні. Професор Дамблдор переконав Фаджа, що я намагався врятувати вас від смерті. — Він зітхнув. — І цього Северус уже не витерпів. Думаю, що втрата ордена Мерліна його доконала. Тому він… гм-м… випадково… е-е… проговорився сьогодні за сніданком, що я вовкулака.

— Але ж це не причина, щоб вас звільняти! — обурився Гаррі.

Люпин гірко всміхнувся.

— Завтра о цій порі почнуть прибувати сови від батьків — ніхто не захоче, Гаррі, щоб їхніх дітей навчав вовкулака. І я їх розумію, а надто після вчорашнього… Я ж міг покусати будь-кого з вас… Цього не можна допускати.

— Але ж ви найкращий учитель захисту від темних мистецтв! — вигукнув Гаррі. — Не йдіть від нас!

Люпин похитав головою й нічого не сказав. Він і далі нишпорив у шухлядах. Гаррі намагався підшукати слова, що змусили б його залишитися, але Люпин його випередив:

— Директор мені сьогодні розповів, що вночі ти, Гаррі, врятував не одне життя. Якщо я й маю чим пишатися, то це тим, що ти багато чого навчився. Розкажи мені про свого патронуса.

— Звідки ви про нього знаєте? — здивувався спантеличений Гаррі.

— А що ж іще могло відігнати дементорів?

Гаррі розповів йому про все. Люпин знов усміхнувся.

— Так, твій батько завжди обертався на оленя, — промовив він. — Ти правильно вгадав…

Люпин запхав у портфель останні книги, засунув шухляди і повернувся до Гаррі.

— Ось, тримай… я його вчора приніс із Верескливої Халупи. — Він простяг Гаррі плаща-невидимку. — І ще… — він завагався, а тоді подав йому Карту мародера. — Я вже не вчитель, тож мене не гризтиме сумління, що я тобі її віддав. Мені вона непотрібна, а тобі, Ронові й Герміоні, мабуть, ще не раз стане в пригоді.

Гаррі взяв карту і всміхнувся.

— Ви казали, що Муні, Червохвіст, Гультяй і Золоторіг були б раді виманити мені зі школи… Казали, що тоді б вони повеселились…

— Ми так би й зробили, — підтвердив Люпин, закриваючи портфель. — Я не маю найменшого сумніву, що Джеймс був би страшенно розчарований, якби його син не знайшов жодного таємного виходу з замку.