Дамблдор і далі сяяв усмішкою.

— Чудово. Я гадаю… — він уважно прислухався, чи не долинають з палати якісь звуки. — Гадаю, що ви вже пішли… Заходьте… я вас там замкну…

Гаррі й Герміона прослизнули в палату. Там не було нікого, крім Рона, що й досі нерухомо лежав на останньому ліжку. За їхніми спинами клацнув замок, Гаррі з Герміоною вляглися в постелі, і Герміона знову заховала часоворот під мантію. Наступної миті мадам Помфрі вийшла зі свого кабінету.

— Що, директор уже пішов? Може, мені нарешті дозволять зайнятися своїми пацієнтами?

Вона була в кепському гуморі. Гаррі й Герміона без зайвих слів почали приймати свої дози шоколаду. Мадам Помфрі стояла над ними й пильнувала, щоб вони все доїли. Та Гаррі насилу ковтав. Вони з Герміоною, прислухаючись, чекали, а їхні нерви були на межі зриву… І ось, коли вони взялися до четвертого шматочка, згори почулися розлючені верески…

— Що там таке? — стурбувалася мадам Помфрі. Розгнівані голоси звучали дедалі гучніше. Мадам Помфрі глянула на двері.

— Ну, що це таке… вони ж усіх побудять!

Гаррі намагався розчути слова. Голоси наближалися.

— Він, мабуть, розчинився, Северусе. Треба було з ним когось залишити. Коли про це довідаються…

— НІДЕ ВІН НЕ РОЗЧИНИВСЯ! — заревів Снейп, що був уже зовсім близько. — У СТІНАХ НАШОГО ЗАМКУ НЕ МОЖНА РОЗЧИНИТИСЯ! У ЦІЙ… АФЕРІ… ЗАМІШАНИЙ… ПОТТЕР!

— Северусе, будь розважливий… Гаррі ж був замкнений…

БУХ! — Лікарняні двері з гуркотом розчинилися.

У палату ввірвалися Фадж, Снейп і Дамблдор. Лише Дамблдор здавався спокійним. Ба навіть явно собою вдоволеним. Фадж був сердитий, а от Снейп відверто лютував.

— РОЗПОВІДАЙ, ПОТТЕРЕ! — зарепетував він. — ЩО ЦЕ ТИ НАКОЇВ?

— Пане професоре! — крикнула мадам Помфрі. — Вгамуйтеся!

— Послухай, Снейпе… будь розважливим, — втрутився Фадж. — Ці двері були замкнені, ми самі це щойно бачили…

— ЦЕ ВОНИ ДОПОМОГЛИ ЙОМУ ВТЕКТИ, Я ЗНАЮ! — волав Снейп, тицяючи на Гаррі й Герміону. Обличчя йому перекосилося, а з рота бризкала слина.

— Заспокойся, голубчику! — гаркнув Фадж. — Ти верзеш казна-що!

— ВИ НЕ ЗНАЄТЕ ПОТТЕРА! — верещав Снейп. — ЦЕ ВІН ЗРОБИВ!.. Я ЗНАЮ, ЩО ЦЕ ВІН!..

— Годі вже, Северусе, — спокійно мовив Дамблдор. — Подумай, що кажеш. Десять хвилин тому я сам зачинив ці двері. Мадам Помфрі, чи ці учні вставали з ліжка?