Вікно рвучко відчинилося.

— Як… як?.. — кволо запитав Блек, утупившись у гіпогрифа.

— Швиденько… мало часу! — сказав Гаррі. Він обіруч міцно обхопив лискучу шию Бакбика, утримуючи його на місці. — Вам треба негайно тікати… дементори вже на підході — по них пішов Макнейр.

Блек ухопився за віконну раму і висунув надвір голову й плечі. На щастя, він був дуже худий, тож наступної миті він закинув ногу на Бакбикову спину і вмостився на гіпогрифа позаду Герміони.

— Чудово, Бакбику! А тепер угору, на вежу! — гукнув Гаррі, смикаючи за мотузку.

Гіпогриф змахнув своїми могутніми крильми — і ось вони вже здіймалися вгору, на самий вершечок Західної вежі. Бакбик лунко приземлився на вежі з бійницями, і Гаррі з Герміоною мерщій зіскочили з нього.

— Сіріусе, негайно тікайте, — засапано мовив Гаррі. — Вони з хвилини на хвилину з’являться в кабінеті Флитвіка й побачать, що ви зникли.

Бакбик бив копитом і метляв своєю гостродзьобою головою.

— А що з тим твоїм другом? З Роном? — стурбовано запитав Сіріус.

— З ним усе буде нормально… він поки що так собі, але мадам Помфрі каже, що його вилікує. Швидше… тікайте!..

Але Блек і далі дивився на Гаррі.

— Як я зможу віддячити?..

— ТІКАЙТЕ! — крикнули водночас Гаррі й Герміона.

Блек розвернув Бакбика в небо.

— Ми ще побачимось, — пообіцяв він. — Гаррі… ти гідний свого батька…

Він стиснув Бакбика ногами. Гаррі й Герміона ледве встигли відскочити, як знову змахнули велетенські крила, і гіпогриф зринув угору… Разом зі своїм вершником він ставав усе меншим і меншим, а Гаррі й далі дивився їм услід… Аж ось місяць сховався за хмару, і вони зникли з очей.

Розділ двадцять другий Знову совина пошта

Розділ двадцять другий

Знову совина пошта