— Гаррі, ми кланяємося один одному, — сказав Волдеморт, ледь нахиляючись, але не відвертаючи від Гаррі свого зміїного лиця. — Адже слід дотримуватися правил чемності… Дамблдор бажав би, щоб ти показав добрі манери… Вклонися смерті, Гаррі…
Смертежери знову зареготали. Безгубий Волдемортів рот розтягся в посмішці. Гаррі не вклонився. Він не дозволить, щоб Волдеморт так з нього потішався перед тим, як його вб’є… Ні, він не дасть йому такого задоволення!..
— Я сказав: уклонися, — повторив Волдеморт, піднімаючи чарівну паличку. Гаррі відчув, як згинається його хребет, мовби велетенська, невидима рука пригинає його до землі. Смертежери зареготали ще дужче.
— Дуже добре, — задоволено сказав Волдеморт, опускаючи паличку. Вага, яка пригинала Гаррі, зникла. — А тепер стань обличчям до мене, як справжній мужчина… Прямо й гордо — так, як загинув твій батько…
— Дуель починається.
Волдеморт підняв чарівну паличку. Гаррі не встиг навіть нічого зробити, щоб захиститися, не встиг і поворухнутися, як знову відчув удар закляттям «Круціатус». Його охопив такий сильний, такий нестерпний біль, що він не розумів, де перебуває… Розпечені до білого ножі простромлювали кожен міліметр його шкіри, голова ледь не вибухала. Так голосно він не кричав ще ніколи в житті.
І несподівано все відпустило. Гаррі покотився по землі й насилу звівся на ноги. Він трусився так, як Червохвіст, коли той відрізав собі руку. Похитнувшись, Гаррі ледь не наткнувся на стіну смертежерів, і ті підштовхнули його до Волдеморта.
— Маленька перерва, — сказав Волдеморт. Щілини його ніздрів розширилися від захоплення. — Маленька пауза… Ну що, Гаррі, болить? Хочеш, щоб я зробив так ще раз?
Гаррі не відповів. Він помре так само, як Седрик — це читалося в безжальних червоних очах… Він помре, і нічого не вдієш… Та він не збирався ставати забавкою. Він не коритиметься Волдеморту… не благатиме…
— Я тебе спитав — чи хочеш ти, щоб усе повторилося? — неголосно промовив Волдеморт. — Відповідай!
Утретє в житті Гаррі відчув, наче всі думки стерлися з його голови… О, це було блаженство — не думати. Здавалося, ніби він летить, ніби мріє…
«Не скажу», — промовив сильніший голос звідкілясь зі свідомості, — «Я не відповідатиму»…
Не скажу… не скажу…