Золота нитка розділилася. Одна її половина й далі поєднувала палички супротивників, а друга вистрелила вгору тисячами відростків, що почали перехрещуватися, аж доки утворили золоту куполовидну павутину — клітку зі світла, поза якою, наче шакали, кружляли смертежери, але їхні крики тепер звучали приглушено…
— Нічого не робіть! — закричав їм Волдеморт, і Гаррі побачив, що його червоні очі приголомшено розширилися. Він намагався розірвати струмінь світла, який поєднував його чарівну паличку з паличкою Гаррі. Гаррі обіруч стискав свою паличку — і золотий струмінь залишився нерозірваний. — Не робіть нічого, поки я не накажу! — заволав Волдеморт.
І тієї ж миті повітря наповнив таємничий і прекрасний звук… Він линув з кожного відгалуження золототканної павутини, яка тремтіла довкола Гаррі та Волдеморта. Гаррі миттю його впізнав, хоч і чув лише раз у житті… То була пісня фенікса…
Для Гаррі вона прозвучала як голос надії… Він ще ніколи не чув гарнішої й бажанішої мелодії… Здавалося, що пісня наповнює його зсередини… Її звучання Гаррі пов’язував із Дамблдором — здавалося, найвірніший друг шепоче щось йому на вухо…
Знаю, сказав Гаррі музиці, знаю, що не можна… Та щойно він так подумав, як триматися стало важче. Чарівна паличка завібрувала ще сильніше… Промінь між ним і Волдемортом теж змінився… Туди й сюди по нитці, що поєднувала палички, рухалися великі намистини світла. Чарівна паличка Гаррі струснулася, і світляні намистини повільно, але неухильно попливли до нього… Намистини рухалися від Волдеморта, і паличка нестримно тряслася в руках…
Коли найближча намистина світла майже торкнулася кінчика палички, Гаррі відчув, як деревина в його руках стає така гаряча, що ледь не спалахує. Що ближче присувалася намистина, то сильніше вібрувала паличка в Гарріних руках. Було зрозуміло, що вона не витримає зіткнення з намистиною — розлетиться на тріски…
Він зосередив кожну часточку свого мозку на тому, щоб примусити намистини рухатися до Волдеморта. У вухах у Гаррі й далі звучала пісня фенікса, очі були люті й зосереджені… Повільно, страшенно повільно, дрібно затремтівши, намистини зупинилися, а тоді, так само повільно, почали рухатися в протилежний бік… Тепер шалено вібрувала вже Волдемортова паличка… Волдеморт мав приголомшений, майже переляканий вигляд…
Одна світляна намистина мерехтіла вже за кілька сантиметрів від кінчика чарівної палички Волдеморта. Гаррі не розумів, навіщо це робить, не розумів, що це дасть… Але він з останніх сил зосередився на тому, щоб змусити намистину яскравого світла торкнутися палички Волдеморта… І повільно… дуже повільно… вона попливла по золотій нитці ще далі… на мить затремтівши… торкнулася…