— Відійдіть! Я його вб’ю! Він мій! — заверещав Волдеморт.

Гарріна рука тяглася до Седрикового зап’ястя. Між ним і Волдемортом залишався один надгробок, але Седрик був дуже важкий, щоб його нести, а Кубок лежав трохи віддалік…

Червоні очі Волдеморта спалахнули в темряві. Гаррі побачив, як Волдемортів рот скривився в зловісній посмішці, побачив, як піднімається його чарівна паличка.

— Акціо! — вигукнув Гаррі, націливши свою паличку на Тричаклунський Кубок.

Кубок відірвався від землі й полетів до нього — Гаррі вдалося зловити його за вушко.

Він почув, як закричав з люті Волдеморт — і саме тієї ж миті його штовхнуло в живіт — це означало, що летиключ подіяв: він потягнув їх із Седриком крізь барвистий повітряний вир… Вони поверталися…

Розділ тридцять п’ятий Сироватка правди

Розділ тридцять п’ятий

Сироватка правди

Гаррі з заплющеними очима упав на землю, обличчям у траву, і її запах наповнив його єство. Він не ворушився. Здавалося, наче з нього вибило дух. У голові страшенно паморочилося — земля гойдалася, наче палуба. Щоб почуватися певніше, однією рукою Гаррі щосили стиснув гладеньке холодне вушко Тричаклунського кубка, а другою — Седрикову руку. Здавалося, варто відпустити щось одне — і він знову пірне в темряву, яка накопичилася в його мозку. Шок і втома не давали йому підвестися. Гаррі вдихав запах трави і чекав… Чекав, аби хтось що-небудь зробив… Щоб щось сталося… Шрам на чолі віддавав тупим болем…

Потік звуків оглушив і спантеличив його. Голоси, кроки і вигуки долинали звідусіль… Гаррі згадав, де він, і скривився від галасу, наче то був лише страшний сон, що обов’язково колись закінчиться…

І тут чиїсь руки різко його схопили й перевернули обличчям догори.

— Гаррі! Гаррі!

Він розплющив очі.

Глянувши на всіяне зорями небо, побачив над собою Албуса Дамблдора. Цілий натовп темних тіней оточив їх, люди проштовхувалися ближче. Гаррі відчув, як земля в нього під головою аж стугонить від їхнього тупотіння.

Він лежав на краю лабіринту. Бачив трибуни над собою, бачив постаті на них, а над усім цим — зорі.

Гаррі відпустив Кубок, зате ще міцніше вчепився в Седрика. Простяг вільну руку і схопив Дамблдора за зап’ястя, не в змозі зосередити погляд на обличчі директора — воно розпливалося.