— Гаррі, стій тут…
Дівчата істерично верещали й ридали… Усе якось дивно спалахувало перед Гарріними очима…
— Не бійся, синку, я тебе відведу… ходімо… до лікарні…
— Дамблдор наказав лишатися тут, — через силу проказав Гаррі. Біль у шрамі був такий нестерпний, що, здавалося, його зараз знудить. Усе перед очима розпливалося.
— Тобі треба лягти… лягай…
Хтось набагато більший і сильніший за Гаррі напівштовхав, напівніс його крізь переляканий натовп. Гаррі чув, як люди щось вигукували й кричали, поки чоловік, який вів його до замку, прокладав шлях крізь юрбу. Через галявину, повз озеро з дурмстрензьким кораблем, — Гаррі не чув нічого, крім важкого дихання чоловіка, який допомагав йому іти.
— Що сталося, Поттере? — нарешті озвався той, піднявши Гаррі на кам’яні сходи.
— Кубок виявився летиключем, — відповів Гаррі, поки вони переходили вестибюль. — Він переніс мене й Седрика на цвинтар… А там з’явився Волдеморт… Лорд Волдеморт…
— Там був Темний Лорд? І що сталося потім?
— Убили Седрика… Вони вбили Седрика…
— А потім?
— Зварив вариво… Повернув собі тіло…
— Темний Лорд повернув собі тіло? Він повернувся?
— Прийшли смертежери… А потім ми змагалися на дуелі…
— Ти змагався на дуелі з Темним Лордом?