— Це виглядало б підозріло, якби ми так зробили обидва! — роздратувався Гаррі. — Я ж мусив його якось піддобрити, щоб потім запитати про Волдеморта? Ой, та заспокойся! — обурився він, коли Рон здригнувся, почувши це ім’я.

Розлючений невдачею і ставленням до нього Рона й Герміони, наступні кілька днів Гаррі обмірковував, як йому далі бути зі Слизорогом. Вирішив якийсь час Слизорога не турбувати, щоб той подумав, ніби він уже й забув про горокракси; найкраще було, поза сумнівом, приспати його пильність, щоб Слизорогові здалося, буцімто небезпека минула, а вже потім поновити спробу.

Гаррі більше не розпитував Слизорога, тож учитель настійок знову почав ставитися до нього приязно, як і перед тим, а ту прикру розмову взагалі, здається, викинув з голови. Гаррі очікував запрошення на чергові професорові сходини, маючи цього разу твердий намір їх відвідати, навіть якщо доведеться переносити тренування з квідичу. Та, на жаль, так і не дочекався. Гаррі розпитав Герміону й Джіні: дівчата теж не отримували запрошень, утім, їх не отримав ніхто. Гаррі було цікаво, чи не означає це, що Слизоріг далеко не такий забудькуватий, як здавалося, і що він твердо вирішив не давати Гаррі ані найменшої нагоди себе порозпитувати.

Тим часом гоґвортська бібліотека вперше за весь час не виправдала Герміониних сподівань. Це її так вразило, що вона навіть забула про свою злість на Гаррі за його витівку зі шлунковим каменем.

— Я ніде не знайшла пояснення, що таке горокракси! — обурено заявила вона. — Нема нічого! Переглянула увесь спецфонд, навіть ті жахливі книжки, де описано, як готувати смертоносне зілля… і нічого! Знайшла тільки оце, у вступі до «Найзліснішої магії»… послухай… «про горокракс, найогидніший з магічних витворів, ми нічого не скажемо й не підкажемо»… то навіщо було взагалі згадувати? — і вона спересердя так ляснула палітуркою, що старий фоліант аж завив, немов примара. — Та заткнися, — гаркнула Герміона, запихаючи книжку в сумку.

З настанням лютого сніг довкола школи почав танути, а замість нього прийшла холодна тоскна вогкість. Над замком зависли сірі аж фіолетові хмари, а від постійної мжички моріжки перед ним стали слизькі й багнисті. Через це перший урок явлення для шестикласників, призначений на суботній ранок, щоб ніхто не пропускав звичайних уроків, проходив не на шкільній території, а у Великій залі.

Коли Гаррі з Герміоною спустилися в залу (Рон прийшов з Лавандою), то побачили, що столи десь зникли. У височенні вікна періщив дощ, а зачаклована стеля вирувала темними барвами. Учні зібралися перед професорами Макґонеґел, Снейпом, Флитвіком та Спраут — вихователями своїх гуртожитків. Ще там був якийсь невисокий чаклун — Гаррі одразу вирішив, що то інструктор явлення з міністерства. Він був на диво безбарвний, з прозорими віями, ріденьким розкуйовдженим волоссям; здавалося, що найлегший вітерець звалить його з ніг. Гаррі було цікаво, чи то маса його тіла зменшилася від постійних явлень і роз’явлень, чи то така квола статура найкраще підходить, якщо маєш бажання зникати.