— Розщеплення, або безладне відокремлення частин тіла, — рівним голосом пояснив Вілкі Твайкрос, — трапляється, коли ви не спираєтесь на мужність. Ви повинні зосередити думки на місці призначення й мужньо, без поспіху рухатися вперед, з мудрістю… отак.

Твайкрос ступив крок уперед, граціозно крутнувся на місці, розставивши руки, і щез у вирі власної мантії, виникнувши знову аж під стіною.

— Не забувайте про три «М», — нагадав він, — і спробуйте ще… Раз… два… три…

Минула година, але, крім розщеплення Сьюзен, більше нічого цікавого не сталося. Твайкроса це, здається, не збентежило. Застібаючи мантію аж до шиї, він тільки й сказав:

— До наступної суботи, учні. І не забувайте: Місце, Мужність, Мудрість.

З цими словами він махнув чарівною паличкою, від чого всі обручі наче корова язиком злизала, і в супроводі професорки Макґонеґел вийшов із зали. Розмови спалахнули відразу, як учні рушили до вестибюлю.

— Як тобі пішло? — запитав Рон, підбігаючи до Гаррі. — Мені здається, що під час останньої спроби я щось відчув… ніби якесь поколювання в нозі.

— Мабуть, кросівки намуляли, Рончику-Бончику, — почулося ззаду: повз них зі зневажливою посмішкою промайнула Герміона.

— Я нічого не відчув, — знизав плечима Гаррі, незважаючи на її глузи. — Та мені зараз і не до того…

— Як це не до того? Ти що, не хочеш навчитися являтись? — недовірливо перепитав Рон.

— Це мене особливо не турбує. Мені краще б літати, — відповів Гаррі, позираючи через плече в пошуках Мелфоя. Щойно вони вийшли у вестибюль, він пришвидшив кроки. — Слухай, поквапся, мені ще треба дещо зробити…

Спантеличений Рон побіг за Гаррі до ґрифіндорської вежі. Їх трохи затримав Півз, який заклинив чимось двері на п’ятому поверсі й нікого не пропускав, якщо той не підпалить собі штани. Тож Гаррі з Роном розвернулися й побігли відомим їм надійним і коротшим шляхом. Хвилин за п’ять вони вже залазили в отвір за портретом.

— То ти поясниш мені, що ми робимо? — спитав захеканий Рон.

— Сюди, — відповів Гаррі і через усю вітальню покрокував до дверей, за якими були сходи до хлопчачих спалень.

Їхня спальня, як і сподівався Гаррі, була порожня. Він відкрив свою валізу й почав у ній нишпорити, а Рон нетерпляче за ним стежив.

— Гаррі…

— Мелфой використовує Креба й Ґойла як шпигунів. Він щойно сварився з Кребом. Я хочу знати… ага.

Гаррі знайшов його, цей акуратно складений квадратик на перший погляд чистого пергаменту, розгладив, а тоді легенько вдарив кінчиком чарівної палички.

— Урочисто присягаю не затівати нічого доброго… як і Мелфой, між іншим.

На поверхні пергаменту відразу з’явилася Карта Мародера. Це був детальний план кожнісінького поверху замку, на якому рухалися крихітні чорні цяточки з написами, що позначали всіх мешканців замку.