— Ага, чудово, — Рон похмуро намагався витерти величезну чорнильну пляму, на яку перетворився його майже закінчений реферат. Герміона підсунула реферат до себе й почала осушувати чорнило чарівною паличкою.

— Але як це так, що він ходить туди «з різними учнями»? — замислилася Герміона. — Скільки людей у це вплуталося? Скоріше за все, він їм не довіряє й вони не знають, що він там робить…

— Так, щось тут не те, — погодився Гаррі. — Я чув, як він казав Кребові, що то не Кребове собаче діло знати, що він робить… то що ж він тоді каже всім цим… усім цим…

Голос Гаррі затих; він не відводив очей від каміна.

— Ой, який же я дурний, — ледь чутно промовив він. — Це ж очевидно. Там же в підвалі стояв цілий казанисько з нею… він міг під час уроку нишком поцупити…

— Що поцупити? — не зрозумів Рон.

— Багатозільну настійку. Він украв трохи багатозільної настійки, що її нам показував Слизоріг ще на першому уроці… нема ніяких «різних учнів», що оберігають Мелфоя… це тільки Креб і Ґойл, як і завжди… все сходиться! — підскочив Гаррі й закрокував перед каміном. — Вони такі тупі, що робитимуть усе, що він скаже, навіть, якщо не знатимуть, що він задумав… але він не хоче, щоб хтось бачив, як вони чатують біля кімнати на вимогу, тому він примушує їх вживати багатозільну настійку, щоб вони були схожі на інших учнів… ці дві дівчини, що я їх бачив з ним, як ішов на квідич… ха! То Креб і Ґойл!

— Хочеш сказати, — тихо спитала Герміона, — що та дівчинка, чиї терези я полагодила…

— Так, аякже! — вигукнув Гаррі, дивлячись на неї. — Звичайно! Мелфой тоді був у тій кімнаті, тому вона… та що я таке кажу?.. він упустив терези — попередив Мелфоя, щоб той не виходив, бо є хтось чужий! А ще була та дівчина, що впустила жаб’ячу ікру! Ми постійно повз нього проходили і не здогадувалися!

— Він примушував Креба з Ґойлом ставати дівчатами? — загигикав Рон. — Оце так… а я думаю, чого це вони останнім часом такі невеселі… дивно, що вони його ще не послали під три чорти…

— І не пошлють, особливо після того, як він їм показав Чорну мітку, — сказав Гаррі.

— Гм… Чорну мітку, про існування якої ми нічого не знаємо, — скептично уточнила Герміона, згорнула висушений Ронів реферат, поки він знову не постраждав, і віддала сувій Ронові.

— Побачимо, — впевнено заявив Гаррі.

— Ага, побачимо, — Герміона встала й потяглася. — Гаррі, не спіши дуже захоплюватися, подумай краще, що ти ніяк не зайдеш у кімнату на вимогу, якщо не знатимеш, що там таке. А ще, нагадую, не забувай, — Герміона закинула на плече сумку й зміряла його дуже серйозним поглядом, — що ти повинен зосередитися й добути Слизорогів спогад. На добраніч.