У порожньому переході Гаррі накинув на себе плаща-невидимку, хоч міг би й не маскуватися, бо коли він підійшов до потрібного місця, там не було нікого. Гаррі не знав, як легше потрапити в кімнату: коли там є Мелфой чи коли його немає. Добре хоч його першій спробі не заважатиме присутність Креба чи Ґойла, які прикидатимуться одинадцятирічними дівчатками.

Він заплющив очі, підійшовши до того місця, де були приховані двері в кімнату на вимогу. Гаррі пам’ятав, що має робити; торік він це засвоїв досконало. Щосили зосередившись, подумав: «Мені треба побачити, що робить тут Мелфой… мені треба побачити, що робить тут Мелфой… мені треба побачити, що робить тут Мелфой…»

Тричі він пройшов повз двері, а тоді, відчуваючи, як калатає серце, розплющив очі, щоб їх побачити… але й далі дивився на звичайнісіньку порожню стіну.

Підійшов до неї і спробував про всяк випадок штовхнути. Каміння не піддалося.

— Ну що ж, — сказав уголос Гаррі. — Що ж… я щось не те подумав…

На мить замислився, а тоді знову заплющив очі, зосередився й пішов уздовж стіни.

«Мені треба побачити те місце, куди Мелфой таємно приходить… мені треба побачити те місце, куди Мелфой таємно приходить…»

Пройшовся тричі, а тоді з надією розплющив очі.

Дверей не було.

— Ой, та годі вже, — роздратовано сказав він стіні. — Це ж була чітка вказівка… Що ж…

Кілька хвилин він напружено міркував, а тоді знову закрокував.

«Мені треба, щоб ти стала тим, чим стаєш для Драко Мелфоя…»

Він не зразу розплющив очі, коли завершив свій обхід; пильно прислухався, немовби міг почути, що двері з’являться з якимось звуком. Проте нічого не почув, крім далекого цвірінькання пташок на подвір’ї. Розплющив очі.

Дверей не було.

Гаррі вилаявся. Хтось закричав. Гаррі озирнувся й побачив зграйку першокласників, що тікали за ріг, либонь, подумали, що наткнулися на язикатого привида-лихослова.

Майже годину Гаррі випробовував усі, які лише міг вигадати, варіанти речення «Мені треба побачити, що Драко Мелфой робить у тебе всередині», і врешті визнав, що Герміона, мабуть, мала рацію: кімната просто не бажала йому відкриватися. Розчарований і роздратований, він пішов на урок захисту від темних мистецтв, по дорозі стягуючи й запихаючи в торбу плаща-невидимку.

— Знову запізнився, Поттере, — холодно повідомив Снейп, коли Гаррі швидким кроком увійшов до освітленого свічками класу. — Десять очок з Ґрифіндору.

Гаррі похмуро зиркнув на Снейпа і бухнувся на стілець біля Рона; половина учнів ще й досі стояли, виймаючи підручники й розкладаючи речі; не могло такого бути, щоб він прийшов набагато пізніше за них.