— Ви… вам не можна зупинятися, пане професоре, — вимовив Гаррі. — Ви повинні випити все до дна, пам’ятаєте? Ви самі сказали, що повинні випити. Ось…

Ненавидячи самого себе, відчуваючи огиду до того, що робить, Гаррі силою приклав келиха Дамблдорові до рота й нахилив, щоб директор допив рідину.

— Ні… — захрипів Дамблдор, коли Гаррі знову зачерпнув келихом з чаші. — Не хочу… не хочу… пусти мене…

— Усе гаразд, пане професоре, — примовляв Гаррі; рука в нього тремтіла. — Усе гаразд, я тут…

— Припини це, припини, — стогнав Дамблдор.

— Так… так, зараз усе припиниться, — збрехав Гаррі і перехилив келих у роззявлений Дамблдорів рот.

Дамблдор закричав; його крик луною розлігся по величезній печері й понад мертвотною чорною водою.

— Ні, ні, ні… не треба… я не можу… не можу, не силуй мене, не хочу…

— Усе гаразд, пане професоре, усе добре! — примовляв Гаррі, а руки в нього так тремтіли, що він ледве зміг зачерпнути шостий келих; чаша була вже напівпорожня. — Нічого з вами не діється, ви в безпеці, це все несправжнє, клянуся, що це несправжнє… випийте ще, нате, випийте…

І Дамблдор слухняно випив, наче Гаррі пропонував йому протиотруту, але, вихиливши келиха, він упав навколішки й затрясся, мов у лихоманці.

— Я сам винен, я сам винен, — ридав він, — перестань, припини це все, я знаю, що я помилився, ох, благаю, перестань, я більше ніколи-ніколи…

— Випийте, пане професоре, і все припиниться, — сказав Гаррі надтріснутим голосом, перехиляючи Дамблдорові в рота сьомий келих.

Дамблдор припав до землі й зіщулився, неначе його оточили невидимі кати; махнув рукою, мало не вибивши з тремтячої долоні Гаррі знову наповненого келиха, й застогнав:

— Не зашкодь їм, не зашкодь їм, прошу тебе, прошу, це моя вина, краще мені завдай болю…

— Нате, випийте, випийте, вам стане краще, — у відчаї лепетав Гаррі, і Дамблдор знову йому підкорився, роззявивши рота, хоч очі все одно не розплющував і тремтів усім тілом.

Аж ось він упав долілиць, кричучи й б’ючи кулаками по землі, поки Гаррі наповнював дев’ятий келих.

— Прошу, прошу, прошу, ні… тільки не це, не це, я зроблю все, що завгодно…

— Просто випийте, пане професоре, просто випийте…

Дамблдор випив, наче дитина, що вмирає зі спраги, але щойно допив, як знову заволав, немовби його нутрощі горіли вогнем…

— Годі вже, будь ласка, годі…