Гаррі зачерпнув десятого келиха й відчув, як кришталь черкнув по дну чаші.

— Уже скоро, пане професоре, випийте це, випийте…

Він підтримав Дамблдора за плечі, і Дамблдор знову випив келих; Гаррі вкотре зачерпнув, і Дамблдор застогнав ще стражденніше, ніж досі:

— Я хочу вмерти! Я хочу вмерти! Припини це, припини, я хочу вмерти!

— Випийте, пане професоре, випийте…

Дамблдор випив і відразу заголосив:

— УБИЙ МЕНЕ!

— Нате… це допоможе! — мало не задихнувся Гаррі. — Випийте ще… зараз усе закінчиться… все закінчиться!

Дамблдор пожадливо припав до келиха, випив його до останньої краплини, а тоді нестямно захрипів і долілиць повалився на землю.

— Ні! — крикнув Гаррі, що збирався вже знову наповнювати келих, але впустив посудину в чашу, кинувся до Дамблдора й перевернув його на спину; Дамблдорові окуляри збилися набік, рот був роззявлений, а очі заплющені. — Ні, — почав трясти його Гаррі, — ні, ви не вмерли, ви ж казали, що це не отрута, отямтеся, отямтеся… Ренервате! — вигукнув він, скеровуючи чарівну паличку на Дамблдорові груди; спалахнуло червоне сяйво, але нічого не сталося. — Ренервате… пане директоре… благаю…

Дамблдорові вії здригнулися; серце в Гаррі ледь не вискочило з грудей.

— Пане директоре, ви?..

— Води, — прохрипів Дамблдор.

— Води, — задихано повторив Гаррі, — …зараз…

Він зірвався на ноги, схопив келиха, що лежав у чаші, і майже не звернув уваги на золотий медальйон, що лежав на дні.

— Аґваменті! — крикнув він, тицьнувши в келих чарівною паличкою.

Келих наповнився прозорою водою; Гаррі впав навколішки біля Дамблдора, підняв йому голову й підставив келих до вуст… але той був порожній. Дамблдор захрипів і почав задихатися.