— Ага… ясно… — швидко погодився Гаррі. Він повернув голову, щоб глянути на зеленкувате сяйво, до якого невблаганно наближався човен. Йому було важко вдавати, що він не боїться. Величезне чорне озеро, яке кишить мерцями… минула вже, здається, ціла вічність після того, як він зустрів професорку Трелоні, а тоді віддав Ронові й Герміоні фелікс-феліціс… раптом він пошкодував, що не попрощався з ними тепліше… а Джіні взагалі не побачив…

— Ще трохи, — підбадьорив його Дамблдор.

І справді, зеленаве світло нарешті почало збільшуватися, і за кілька хвилин човен зупинився, легенько стукнувшись об щось таке, чого Гаррі спочатку не розгледів, але тоді підняв освітлену чарівну паличку й побачив, що вони допливли до невеличкого кам’яного острівця просто посеред озера.

— Стережися, щоб не торкатися води, — ще раз нагадав Дамблдор, коли Гаррі вилазив з човна.

Острівець був не більший за Дамблдорів кабінет: один великий гладенький камінь, на якому не було нічого, крім джерела того зеленкуватого світла, зблизька значно яскравішого. Гаррі примружився й подивився на нього уважніше; спочатку подумав, що то якась лампа, але згодом розгледів, що світло випромінювала схожа на сито спогадів кам’яна чаша, що стояла на п’єдесталі.

Дамблдор наблизився до чаші, Гаррі ступив за ним. Стоячи пліч-о-пліч, вони зазирнули всередину. Чаша була заповнена смарагдовою рідиною, яка й випромінювала це фосфоричне сяйво.

— Що це таке? — тихо запитав Гаррі.

— Точно не знаю, — відповів Дамблдор. — Але щось набагато страшніше, ніж кров і трупи.

Дамблдор закотив рукав мантії і простяг почорнілу долоню до поверхні тієї рідини.

— Не треба, пане директоре, не торкайтесь!..

— Я й не можу торкнутися, — ледь помітно всміхнувся Дамблдор. — Бачиш? Я не можу сягнути далі, ніж осюди. Спробуй сам.

Гаррі теж сягнув рукою в чашу і спробував торкнутися рідини. Рука наштовхнулася на невидимий бар’єр сантиметрів за два від поверхні. Хоч як він намагався, але пальці не могли подолати перепону зі щільного й непроникного повітря.

— Відійди, Гаррі, — звелів Дамблдор.

Він підняв чарівну паличку і, тихенько щось бурмочучи, почав робити якісь складні рухи над поверхнею рідини. Нічого не сталося, хіба що рідина засяяла ще яскравіше. Гаррі мовчав як риба, доки Дамблдор працював, але за якийсь час директор опустив чарівну паличку, і Гаррі вирішив, що вже можна говорити знову.

— Пане директоре, ви думаєте, що горокракс там?

— О, так. — Дамблдор уважніше придивився до чаші. Гаррі побачив у зеленій рідині перевернуте відображення його обличчя. — Але як до нього добутися? У цю рідину не можна проникнути рукою, її не можна «щезнути», розділити, зачерпнути або відлити, а також не можна трансфігурувати, зачаклувати чи будь-яким іншим чином примусити її змінитися.