— Захист був… що не кажи… добре продуманий, — ледь чутно проказав Дамблдор. — Один би з цим не впорався… Гаррі, ти добре себе проявив, дуже добре…

— Не треба тепер говорити, — попросив Гаррі, наляканий тим, як Дамблдор ковтає слова і ледве волочить ноги, — побережіть енергію, пане директоре… ми скоро звідси виберемося…

— Прохід крізь арку знову буде замурований… візьми мій ніж…

— Немає потреби, я подряпався на камінні, — заперечив Гаррі, — лише скажіть, де…

— Отут…

Гаррі потерся об каміння роздряпаною рукою — отримавши свою криваву пожертву, арка негайно проявилася. Вони перейшли зовнішню печеру, й Гаррі допоміг Дамблдорові зійти в крижану морську воду, що заповнювала розколину в скелі.

— Усе буде добре, пане директоре, — знову й знову примовляв Гаррі, стривожений Дамблдоровою мовчанкою ще більше, ніж його ослаблим голосом. — Уже недалечко… я зможу явити нас обох назад… не хвилюйтеся…

— Я й не хвилююся, Гаррі, — незважаючи на крижану воду, трохи впевненіше промовив Дамблдор. — Я ж з тобою.

Розділ двадцять сьомий Пронизана блискавкою вежа

Розділ двадцять сьомий

Пронизана блискавкою вежа

Коли вони випливли під зоряне небо, Гаррі висадив Дамблдора на найближчий валун, а тоді поставив його на ноги. Мокрий і тремтячий, згинаючись під Дамблдоровою вагою, Гаррі, як ніколи в житті, зосередився на місці їхнього призначення — Гоґсміді. Заплющив очі, з усієї сили вчепився в Дамблдорову руку, а тоді ступив крок і відчув, як його жахливо стисло зусібіч.

Він зрозумів, що все вдалося, ще не розплющивши очей: зник запах солі й морський бриз. Вони з Дамблдором стояли в темряві, тремтячи й стікаючи водою, посеред Високої вулиці в Гоґсміді. На якусь жахливу мить Гаррі уявилося, що з-поза крамничок до них підкрадаються нові інферії, але він кліпнув і побачив, що ніде нічого не ворушиться; усе застигло в цілковитій темряві, яку трохи розсіювали кілька вуличних ліхтарів та вікна верхніх поверхів.

— Нам усе вдалося, пане професоре! — через силу прошепотів Гаррі; він раптом відчув пекучий біль у грудях. — Вдалося! Ми здобули горокракс!

Дамблдор біля нього похитнувся. Спочатку Гаррі було подумав, що Дамблдор не втримався на ногах після його ще не дуже вправного явлення, а тоді побачив директорове обличчя, ще блідіше у тьмяному світлі ліхтаря.

— Пане директоре, з вами все гаразд?

— Бувало й краще, — ледь чутно промовив Дамблдор, хоч кутики його вуст і сіпнулися в спробі усмішки. — Та юшка… не дуже корисна для здоров’я…

І на превеликий жах Гаррі, Дамблдор повалився на землю.

— Пане директоре… усе гаразд, пане директоре, з вами все буде добре, не хвилюйтеся…