Дамблдор ступив крок убік, і Гаррі обережно заліз у човен. Дамблдор теж зайшов і кинув скручений ланцюг на дно. Вони ледве втислися вдвох; Гаррі не міг зручно вмоститися — коліна стирчали над облавками човна, який одразу поплив. Не чути було ані звуку, крім шовковистого шелестіння човна, що розсікав носом воду; він рухався без їхньої допомоги, наче невидимий канат підтягував його до світла в центрі озера. Незабаром вони вже не бачили стін печери; здавалося, ніби пливуть десь у морі, що не мало хвиль.

Гаррі глянув униз і побачив, як у чорній воді іскриться й мерехтить відблиск його чарівної палички. Човен залишав на скляній поверхні слід, що нагадував тріщинки на темному дзеркалі…

І тут Гаррі побачив щось мармурово-біле, що линуло на глибині кількох сантиметрів під поверхнею.

— Пане професоре! — вигукнув він, і його переляканий голос розкотився відлунням понад нерухомою водою.

— Гаррі?

— Здається, я побачив у воді руку… людську руку!

— Я в цьому не сумніваюся, — спокійно озвався Дамблдор.

Гаррі придивився до води, шукаючи зниклу руку, й до горла йому підступила нудота.

— То та почвара, що вистрибувала з води?..

Але Гаррі отримав відповідь, перш ніж Дамблдор устиг щось сказати; світло чарівної палички ковзнуло по воді й вихопило мертвяка, що плив горілиць під поверхнею: його очі були ніби оповиті павутиною, а волосся й одяг снувалися навколо нього, мов дим.

— Там трупи! — зойкнув Гаррі не своїм голосом.

— Так, — незворушно підтвердив Дамблдор, — але поки що не звертай на них уваги.

— Поки що? — перепитав Гаррі, відводячи погляд від води, щоб подивитися на Дамблдора.

— Поки вони пливуть собі мирно під нами, — пояснив Дамблдор. — Не треба боятися трупів, Гаррі, так само, як і темряви не треба боятися. Лорд Волдеморт, який насправді боїться і того, й того, з цим не згоден. Але тут він знову виявляє брак мудрості. Коли ми зіштовхуємося зі смертю й темрявою, то лякаємося невідомості й більше нічого.

Гаррі промовчав; він не хотів сперечатися, але від думки, що довкола них і під ними плавають трупи, ставало дибки волосся; крім того, він не вірив, що вони безпечні.

— Але ж один з них стрибав, — намагався він говорити так само врівноважено й спокійно, як і Дамблдор. — Коли я хотів викликати горокракс, один труп вистрибнув з озера.

— Так, — погодився Дамблдор. — Я впевнений, що тільки-но ми заберемо горокракс, то вони стануть дуже войовничі. Проте, як і більшість створінь, що перебувають у холоді й темряві, вони бояться світла й тепла, і ми цим скористаємось, якщо виникне така потреба. Вогонь, Гаррі, — з усмішкою пояснив Дамблдор у відповідь на здивоване обличчя Гаррі.