— Ні, Гаррі сам принесе.

Гаррі негайно підняв чарівну паличку.

— Акціо Розмертині мітли.

Наступної секунди голосно грюкнули, відчиняючись, двері шинку — дві мітли вилетіли на вулицю й полинули до Гаррі. Біля нього вони різко загальмували й зависли, легенько здригаючись, на висоті його пояса.

— Розмерто, надішли повідомлення в міністерство, — розпорядився Дамблдор, сідаючи на мітлу. — Цілком можливо, що в самому Гоґвортсі ніхто ще не збагнув, що сталося… Гаррі, накинь плащ-невидимку.

Гаррі вийняв з кишені плащ і накинув його на себе перед тим, як осідлати мітлу; мадам Розмерта побігла у свій шинок, а Гаррі й Дамблдор відштовхнулися від землі і злетіли вгору. Вони мчали до замку, і Гаррі скоса поглядав на Дамблдора, готовий його підхопити, якщо той почне падати, але видовище Чорної мітки, здається, подіяло на Дамблдора, як збуджуючий засіб: він низько нахилився над мітлою, не зводячи очей з Мітки, його довжелезне сиве волосся й борода розвівалися за спиною в нічному повітрі. Гаррі теж подивився на череп, і в грудях у нього отруйною бульбашкою почав набухати страх, стискаючи легені й примушуючи забути про все пережите…

Як довго їх тут не було? Чи відвернулася вже фортуна від Рона, Герміони і Джіні? Невже це хтось із них став причиною, що над школою з’явилася Мітка? Чи, може, то був Невіл, чи Луна, чи якийсь інший учасник ДА? А якщо так… то це ж саме він звелів їм чатувати в коридорах, це він попросив їх повилазити з безпечних ліжок… невже на нього знову впаде відповідальність за смерть когось із друзів?

Вони летіли над темним звивистим путівцем, по якому перед цим ішли пішки, і Гаррі крізь посвист нічного повітря у вухах почув, як Дамблдор знову щось бурмоче чудернацькою мовою. Він, здається, зрозумів, що то було, бо відчув, як затряслася мітла, коли вони пролітали над муром, що відділяв зовнішні угіддя від шкільного подвір’я: щоб залетіти на повній швидкості, Дамблдор скасовував закляття, що їх сам установив довкола замку. Чорна мітка палала прямісінько над астрономічною вежею, найвищою в замку. Чи це означало, що там когось спіткала смерть?

Дамблдор уже перелетів зубчасті фортечні вали й зіскакував з мітли; Гаррі приземлився біля нього буквально за секунду й роззирнувся.

Вали були безлюдні. Двері до ґвинтових сходів, що вели вниз до замку, були зачинені. Ніде не було ні сліду сутички, ні смертельної битви, не валялися тіла.

— Що це означає? — запитав Дамблдора Гаррі, дивлячись на зелений череп з язиком-змією, що лиховісно палав над ними. — Це справжня Мітка? Чи справді когось… пане професоре?