— Я й справді перехилив чарочку… і повернувся… певною мірою, — пробурмотів Дамблдор. — То ти вирішив улаштувати мені пастку?

— Карочє, ми вирішили вичаклувати над вежею Чорну мітку, щоб ви примчали сюди перевіряти, кого тут, тіпа, вбили, — пояснив Мелфой. — І це вдалося!

— І так, і ні… — зазначив Дамблдор. — Але чи маю я тоді робити висновок, що тут нікого не вбито?

— Хтось, тіпа, вмер, — Мелфоїв голос прозвучав на цілу октаву вище за звичайний його регістр. — Хтось із ваших… не знаю хто, бо темно було… карочє, я переступив через тіло… я мав би чекати тут, коли ви повернетесь, якби не втрутився отой ваш фенікс…

— Так, вони це полюбляють, — визнав Дамблдор.

Знизу долинув гуркіт і крики, ще голосніші, ніж досі; здавалося, битва точиться вже на самих ґвинтових сходах, що ведуть туди, де стояли Дамблдор, Мелфой і Гаррі. Серце Гаррі закалатало в його невидимих грудях… хтось помер… Мелфой переступив через тіло… Хто ж то був?

— Так чи так, а в нас лишилося мало часу, — сказав Дамблдор. — Отож, Драко, спробуймо знайти для тебе вихід.

— Для мене вихід?! — обурився Мелфой. — Я, блін, стою тут з чарівною паличкою… та я вас зараз уб’ю…

— Хлопче, не блефуй. Якби ти збирався мене вбити, ти зробив би це відразу, коли мене роззброїв, а не почав би ці милі балачки про засоби й методи.

— Карочє, я не маю іншого виходу! — зненацька побілів, як і Дамблдор, Мелфой. — Я мушу це зробити! Він мене вб’є! Повбиває всіх моїх рідних!

— Я розумію всю складність твого становища, — сказав Дамблдор. — Інакше б я одразу став на твоєму шляху. Просто я знав, що тобі кінець, якщо Лорд Волдеморт зрозуміє, що я тебе запідозрив.

Мелфой аж зіщулився, почувши це ім’я.

— Я не хотів говорити з тобою про завдання, яке він тобі доручив, бо він міг застосувати проти тебе виманологію, — вів далі Дамблдор. — А тепер ми нарешті можемо поговорити відверто… не було завдано ніяких збитків, ти нікому не заподіяв шкоди, на твоє превелике щастя, усі твої ненавмисні жертви вижили… Драко, я можу тобі допомогти.

— Не можете, — заперечив Мелфой, а його рука з чарівною паличкою шалено тряслась. — Ніхто не може. Він наказав мені це зробити, а інакше він мене вб’є. Я не маю вибору.

— Перейди на наш бік, Драко, і ми заховаємо тебе надійніше, ніж ти можеш собі уявити. Ба навіть більше, я сьогодні пошлю членів Ордену до твоєї матері, щоб її теж заховали. Твій батько зараз сидить у Азкабані і йому ніщо не загрожує… коли настане час, ми оборонимо і його… перейди на наш бік, Драко… ти ж не вбивця…

Мелфой дивився на Дамблдора.

— Але ж я так далеко зайшов, — задумливо проказав він. — Усі думали, що я загину, а я тут… і ви в моїх руках… я маю чарівну паличку… ви від мене залежні…