— Ні, Драко, — спокійно заперечив Дамблдор. — Тут зараз усе залежить тільки від мене, а не від тебе.

Мелфой не відповів. Він хапав ротом повітря, рука з чарівною паличкою не переставала трястися. Гаррі здалося, що вона ледь-ледь опустилася…

Та несподівано на сходах загриміли кроки, а ще за секунду Мелфоя відштовхнули з дороги чотири постаті в темних плащах, що вирвалися з дверей до фортечних валів. Знерухомлений Гаррі з жахом дивився на цих чотирьох: схоже, смертежери взяли таки гору в битві, що лютувала внизу.

Дебелий чолов’яга з дивним косим поглядом хрипко захихотів.

— Дамблдора загнали в кут! — він повернувся до присадкуватої низенької жінки, що з вигляду могла бути його сестрою. — Дамблдор без палички, Дамблдор сам! Молодець, Драко, молодець!

— Добрий вечір, Амікусе, — спокійно привітався Дамблдор, немовби чолов’яга завітав до нього на чай. — Ти й Алекту привів… чудово…

Жінка сердито пирхнула.

— Думаєш, твої дурні кривляння врятують тебе від смерті? — зневажливо кинула вона.

— Кривляння? Ні-ні, це норми етикету, — відповів Дамблдор.

— Давай, роби, — звелів чужинець, що стояв біля Гаррі — великий кремезний тип з переплутаним сивим волоссям і бакенбардами. Чорний плащ смертежера був йому тісний. Голос його не був схожий на людський: не голос, а хрипкий гавкіт. Гаррі вдарила в ніс потужна суміш запаху бомжа, поту й, безсумнівно, крові. На брудних руках чолов’яги стирчали довгі жовтуваті нігті.

— Це ти, Фенріре? — запитав Дамблдор.

— Авжеж, — прохрипів той. — Радий мене бачити, Дамблдоре?

— Не сказав би…

Фенрір Ґрейбек оскалився, вищиривши гострі зуби. На підборіддя йому крапнула кров, і він повільно й безсоромно облизав губи.

— Ти ж знаєш, Дамблдоре, як я люблю дітей.

— Тобто ти тепер нападаєш навіть тоді, як немає повного місяця? Незвично… Ти розвинув такий смак до людської плоті, що вдовольняти його раз на місяць тобі вже замало?

— Вгадав, — погодився Ґрейбек. — Це тебе, Дамблдоре, мабуть, шокує? Лякає?

— Не вдаватиму, що це не викликає в мене огиди, — визнав Дамблдор. — І мене трохи шокує, що Драко запросив таких, як ви, до школи, де живуть його друзі…

— Ні, — буркнув Мелфой. Він не дивився на Ґрейбека; здається, волів би взагалі його не бачити. — Я не знав, що він прийде…

— Я, Дамблдоре, не хотів пропускати відвідин Гоґвортсу, — просипів Ґрейбек. — Це ж така нагода перегризти пару горлянок… чудесно, чудесно…