І хльоснув паличкою повітря. Гаррі відчув, як щось гарячо-біле шмагонуло його по обличчі, наче батогом, і впав на спину. Перед очима вибухли іскри, і на мить забило дихання. А тоді він почув угорі махання крил, і щось величезне затулило собою зорі: це Бакбик налетів на Снейпа. Той відсахнувся, коли в нього впилися гострі, як бритви, кігті. Гаррі, хоч у голові гуло від удару об землю, спробував сісти й побачив, як Снейп тікає від велетенського звіра, що махав крильми й кричав таким зловісним криком, якого Гаррі ще ніколи не чув…

Гаррі ледве встав ноги і почав шукати чарівну паличку, сподіваючись продовжити гонитву. Та доки він обмацував траву, відкидаючи якісь гілочки, то зрозумів, що запізнився. І справді, коли нарешті знайшов паличку й озирнувся, то побачив тільки гіпогрифа, що кружляв понад брамою; Снейп зумів роз’явитися одразу за межами шкільної території.

— Геґріде, — промимрив усе ще задурманений Гаррі й роззирнувся навколо. — ГЕҐРІДЕ?

Він пішов, спотикаючись, до палаючої хижі, і тут з полум’я виникла велетенська постать, що несла на спині Ікланя. Гаррі щось вдячно вигукнув і впав навколішки; його трясло з голови до ніг, тіло пронизував біль, від кожного подиху в грудях пекло.

— Всьо файно, Гаррі? З тобою всьо файно? Йой, Гаррі, не мовчи…

Величезне кошлате Геґрідове лице, затуляючи собою зорі, розпливалося в Гаррі перед очима. Він відчув сморід обгорілого дерева й паленої собачої шерсті; Гаррі простяг руку й відчув біля себе тремтяче, але заспокійливо тепле й живе тіло Ікланя.

— Зі мною все нормально, — прохрипів Гаррі. — А з вами?

— Йой, та всьо файно… мене так легко не здолати.

Геґрід схопив Гаррі попід пахви й так різко смиконув, що його ноги аж відірвалися від землі. По Геґрідовій щоці сочилася кров з глибокого порізу під самісіньким оком; воно швидко розпухало.

— Треба погасити твою хатину, — сказав Гаррі, — закляттям «Аґваменті…»

— Я си пам’ятав, що таке щось є, — пробурмотів Геґрід, підняв свою тліючу парасольку з рожевими квіточками і вигукнув: — Аґваменті!

З кінчика парасольки шугонув струмінь води. Гаррі підняв руку, що тримала чарівну паличку й була свинцево-важка, і теж пробурмотів:

— Аґваменті.

Удвох з Геґрідом вони поливали хатину водою, аж доки загасили останню жарину.

— Ніби не так і зле, — з надією вимовив трохи згодом Геґрід, дивлячись на руїни, з яких снувався дим. — Ніц такого, що Дамблдор не зміг би полагодити…

Гаррі аж скрутився від пекучого болю, почувши це ім’я. Навколо було тихо і спокійно, а зсередини його гриз жах.

— Геґріде…

— Я си зв’язував лапки кільком посіпачкам, коли зачув, як вони наближаються, — сумно пробурмотів Геґрід, не зводячи очей зі своєї зруйнованої хижі. — Йой, бідачки, та ж вони, либонь, згоріли до гілочок…