Р. А. Б.

Гаррі не знав і не хотів знати, що означає ця записка. Тільки одне мало значення: це не був горокракс. Дамблдор позбавив себе сили, випивши ту жахливу рідину намарне. Гаррі зібгав пергамент у руці, очі запекло від сліз, а в нього за спиною завив Іклань.

Розділ двадцять дев’ятий Плач Фенікса

Розділ двадцять дев’ятий

Плач Фенікса

— Ходи сюди, Гаррі.

— Ні.

— Гаррі, ти си не можеш тут лишати… пішли вже…

Він не хотів покидати Дамблдора, не хотів нікуди йти. Геґрідова рука тремтіла в нього на плечі. І тут пролунав інший голос:

— Гаррі, пішли.

Він відчув на своїй руці маленьку теплу ручку, що тягла його за собою. Слухняно скорився, навіть не замислюючись. Аж тоді як наосліп брів крізь юрбу, відчув квітковий запах і зрозумів, що це Джіні вела його в замок. Його добивали нерозбірливі голоси, ніч пронизували ридання, крики й стогони, а Гаррі з Джіні йшли і йшли, підіймалися сходами до вестибюлю… Краєм ока Гаррі помічав чиїсь обличчя, люди дивилися на нього, шепотіли, дивувалися, ґрифіндорські рубіни виблискували на підлозі краплинками крові…

— Ми йдемо в лікарню, — сказала Джіні.

— Зі мною все нормально, — запротестував Гаррі.

— Так наказала Макґонеґел, — повідомила Джіні. — Там усі — Рон, Герміона, Люпин та інші…

У грудях у Гаррі знову заворушився страх: він геть забув про непорушні тіла, які проминав, женучись за Снейпом.

— Джіні, а хто ще загинув?

— З наших ніхто, не бійся.

— А Чорна мітка? Мелфой казав, що він переступив через чиєсь тіло…

— То був Білл, але з ним усе гаразд, він живий.