— Поттер, я блокуватиму знову і знову, доки не навчишся тримати язика за зубами й перекривати мозок! — глузував Снейп, укотре відбиваючи закляття. — А ти тікай! — звелів він величезному смертежеру, що був у Гаррі за спиною. — Треба відходити, поки нема нікого з міністерства…
Та Гаррі не встиг проказати закляття, бо нестерпний біль від удару повалив його на траву. Хтось заверещав. Він зараз помре від цього болю, Снейп закатує його до смерті чи до божевілля…
— Не смій! — прогримів Снейпів голос, і біль ущух не менш раптово, ніж почався; Гаррі, скоцюрбившись, лежав на землі, стискав у руці чарівну паличку й ледве дихав; десь угорі над ним кричав Снейп.
— Ти що, забув про наказ? Поттер належить Темному Лордові… залишаємо його тут! Ходімо! Бігом!
І Гаррі відчув, як задвигтіла в нього під щокою земля, коли брат з сестрою та величезний смертежер підкорилися й побігли до брами. Гаррі з люті щось нерозбірливо закричав: тієї миті йому було байдуже, живий він чи мертвий; він відштовхнувся від землі, скочив на ноги й наосліп пошкандибав до Снейпа — людини, яку він зараз ненавидів не менше, ніж самого Волдеморта…
Снейп махнув чарівною паличкою і знову відхилив закляття; але Гаррі тепер був до нього зовсім близько й нарешті добре бачив Снейпове обличчя: там уже не було й тіні глузливої посмішки; спалах вогню освітив гримасу люті. Зосередившись з останньої сили, Гаррі подумав: «Леві..»
— Ні, Поттере! — різко крикнув Снейп. Щось голосно бабахнуло, і Гаррі відлетів назад, знову важко вдарившись об землю, але тепер з його руки вислизнула чарівна паличка. Він чув Геґрідові крики й Ікланеве виття, а Снейп підступив ближче й поглянув, що він лежить, роззброєний і беззахисний — як перед цим Дамблдор. Снейпове бліде лице, освітлене загравою палаючої хижі, палало ненавистю, як і тоді, коли він уразив закляттям Дамблдора.
— Поттер, як ти посмів атакувати мене моїми ж власними закляттями? Це я їх винайшов… я, Напівкровний Принц! А ти хочеш скерувати проти мене мої ж винаходи, як і твій мерзенний батько? Не вийде!
Гаррі метнувся до чарівної палички; Снейп вистрілив у неї закляттям, вона відлетіла на кілька метрів у темряву й зникла з очей.
— То вбий мене, — прохрипів Гаррі, не відчуваючи страху, а тільки лють і зневагу. — Убий, як і його вбив, боягуз…
— НЕ СМІЙ!.. — закричав Снейп, і його обличчя раптом стало навісне, нелюдське, наче він страждав від сильного болю, як отой ув’язнений в палаючій хатині пес, що вив і скавулів за його спиною, — …НАЗИВАТИ МЕНЕ БОЯГУЗОМ!