Але щось у її голосі свідчило про біду, й Гаррі це зрозумів.

— Справді?

— Справді… він… трохи покалічений, ось і все. На нього напав Ґрейбек. Мадам Помфрі каже, що він… що він не буде вже такий, як був… — голос Джіні затремтів. — Ми не дуже знаємо, які можуть бути наслідки… бо Ґрейбек вовкулака, хоч у той час він не перевтілювався.

— А інші… там лежали ще й інші тіла…

— Невіл у лікарні, але мадам Помфрі вважає, що він цілком одужає, а професор Флитвік був знепритомнів, але з ним усе гаразд, просто він ще трохи нетвердо тримається на ногах. Флитвік наполіг, що піде пильнувати за рейвенкловцями. І ще здох один смертежер, у нього влучило смертельне закляття — їх розкидав навсібіч отой величезний білявий його поплічник… Гаррі, якби не твій фелікс, то нас, мабуть, усіх повбивало б, а так ми встигали від усього ухилятися…

Вони підійшли до шкільної лікарні. Штовхнувши двері палати, Гаррі побачив на ліжку біля дверей Невіла, Той спав. Рон, Герміона, Луна, Тонкс і Люпин зібралися біля іншого ліжка в глибині палати. Коли відчинилися двері, всі озирнулися. Герміона підбігла до Гаррі й обняла його; Люпин теж підійшов зі стурбованим виглядом.

— Гаррі, з тобою все гаразд?

— Усе нормально… а як Білл?

Ніхто не відповів. Гаррі зазирнув за Герміонине плече й побачив на Білловій подушці лице, таке роздерте й пошматоване, що навіть страшно було дивитися, а не те, щоб упізнати. Мадам Помфрі змащувала рани зеленою маззю з дуже різким запахом. Гаррі пригадав, як Снейп легко загоїв чарівною паличкою Мелфоєві рани після закляття «Сектумсемпра».

— А чи не можна його вилікувати якимось закляттям? — запитав він лікарку.

— На це жодні закляття не діють, — відповіла мадам Помфрі. — Я випробувала все, що знаю, але від вовкулачих укусів ліків немає.

— Але ж його покусали, коли не було повного місяця, — втрутився Рон, котрий дивився на братове обличчя так, ніби міг зцілити його своїм поглядом. — Ґрейбек не перевтілювався, тож Білл не стане… справжнім?..

Він невпевнено зиркнув на Люпина.

— Я не думаю, що Білл стане справжнім вовкулакою, — заспокоїв його Люпин, — але це не означає, що не виникне якогось зараження. Це прокляті рани. Вони можуть не загоїтися ніколи і… і в Білла тепер можуть з’явитися деякі вовчі риси характеру.

— Дамблдор, мабуть, знає, що тут можна вдіяти, — з надією сказав Рон. — А де він? Білл бився з цими маніяками за Дамблдоровим наказом, тепер Дамблдор перед ним у боргу, він не може його покинути в такому стані…

— Роне… Дамблдор загинув, — урвала його Джіні.

— Ні! — Люпин дико глянув на Джіні, потім перевів погляд на Гаррі, ніби сподівався, що той спростує її слова, але цього не сталося й Люпин упав на стілець поряд з Білловим ліжком і затулив обличчя руками. Гаррі ще не бачив, щоб Люпин не міг стримати своїх почуттів; йому здалося, ніби він раптом став свідком чогось особистого, на що дивитися негоже. Він відвернувся, але наткнувся на Ронів погляд і мовчки підтвердив йому слова Джіні.