— Ні, — сказала вона сумно, — Гаррі, я намагалася, але нічого так і не знайшла… є двоє доволі відомих чаклунів з такими ініціалами… Розалінда Антігона Банґз… Руперт «Аксебанґер» Брукстентон… але вони тут не підходять. Судячи з тієї записки, особа, що викрала горокракс, знала Волдеморта, а я не можу знайти навіть мізерних свідчень, що Банґз чи Аксебанґер мали з ним щось спільне… Ні, власне кажучи, йдеться про… Снейпа.

Вона страшенно нервувалася, коли мусила вимовляти це ім’я.

— І що з ним? — гірко спитав Гаррі, знову падаючи в крісло.

— Тільки те, що я мала рацію у цій історії з Напівкровним Принцом, — невпевнено сказала вона.

— Герміоно, а ти можеш не сипати мені сіль на рану? Знаєш, як мені самому зараз погано?

— Ні… ні… Гаррі, я не це мала на увазі! — негайно заперечила вона, озираючись, чи ніхто їх не підслуховує. — Просто я мала рацію, що той підручник колись був пов’язаний з Айліною Принц. Розумієш… вона — Снейпова мати!

— Я бачив, що вона не красуня, — і собі докинув Рон. Герміона пропустила його слова повз вуха.

— Я переглянула всі старі «Віщуни», і там було крихітне повідомлення, що Айліна Принц виходить заміж за Тобіаса Снейпа, а пізніше ще одне повідомлення про те, що вона народила…

— …вбивцю, — зронив Гаррі.

— Так, — погодилася Герміона. — Отже… я мала рацію. Снейпові подобалося бути «напівпринцом», розумієш? Судячи з повідомлення у «Віщуні», Тобіас Снейп був маґлом.

— Усе сходиться, — замислився Гаррі. — Він випинав чистокровну лінію свого родоводу, щоб мати змогу крутитися біля Луціуса Мелфоя та інших типів… він такий самий, як Волдеморт. Мати — чистокровка, батько — маґл… Соромився свого походження, прагнув, щоб його боялися, вдавався для цього до темних мистецтв, вигадав собі ефектне нове ім’я… Лорд Волдеморт… Напівкровний Принц… і як Дамблдор не розумів?..

Він замовк і задивився у вікно. Ніяк не міг перестати думати про ту непростиму Дамблдорову довіру до Снейпа… а Герміона щойно нагадала, що й він, Гаррі, піймався на подібний гачок… попри явну лиховісність тих нашкрябаних закарлючок-заклять, він відмовлявся думати погано про такого розумного хлопця, що так багато йому допоміг…

Допоміг йому… зараз ця думка пекла мов рана…

— Я досі не збагну, чого він тебе не заклав за те, що ти користувався тим підручником, — здивувався Рон. — Він же ж мусив знати, де ти всього набрався.

— Він знав, — гірко буркнув Гаррі. — Він дізнався тоді, коли я вжив «Сектумсемпру». Йому й виманології не треба було… а може, він збагнув ще раніше, коли Слизоріг почав хвалитися моїми блискучими успіхами у вивченні настійок… тільки навіщо він залишав свій старий підручник у шафі?