— А що воно таке — Смертельні реліквії? — запитала Герміона.

Ксенофілій відсунув порожню чашку.

— Припускаю, всі ви знаєте «Казку про трьох братів»?

Гаррі заперечив, а от Рон з Герміоною відповіли ствердно.

Ксенофілій статечно кивнув головою.

— Ну-ну, містере Поттер, але ж усе починається з «Казки про трьох братів»… є десь тут у мене один примірник…

Він невпевнено роззирнувся по кімнаті, оглядаючи численні стоси пергаменту й книжок, але Герміона сказала:

— Я маю, містере Лавґуд, ось вона.

І вийняла з вишитої бісером сумочки «Казки барда Бідла».

— Оригінал? — гостро запитав у неї Ксенофілій, а коли вона кивнула головою, сказав: — Ну, то прочитай її вголос. Так ми найкраще все зрозуміємо.

— Е-е… гаразд, — нервуючись, погодилася Герміона. Розгорнула книжку, і Гаррі побачив, що символ, який вони досліджували, був саме на цій сторінці вгорі. Герміона легенько прокашлялася й почала читати.

«Було собі троє братів, і брели вони якось у сутінках по безлюдній звивистій дорозі…»

— Мама нам завжди казала, що це було опівночі, — докинув Рон, потягуючись, і заклав руки за голову, щоб зручніше було слухати. Герміона роздратовано на нього зиркнула.

— Вибач, але мені здається, що опівночі звучить страшніше! — пояснив Рон.

— Наче нам і так не вистачає в житті страхіть, — не стримався Гаррі. Ксенофілій, здається, не звертав на це великої уваги, а просто дивився на небо у вікні. — Далі, Герміоно.

— «За якийсь час брати підійшли до річки. Вона була надто глибока, щоб перейти вбрід, і надто бурхлива, щоб перепливти. Однак брати навчені були мистецтву чарів, тому вони просто махнули чарівними паличками, і над підступною водою виник міст. Коли вони вже були на середині цього мосту, дорогу їм заступила постать у каптурі.

І ось з ними заговорила Смерть…»

— Вибач, — урвав її Гаррі, — але з ними заговорила Смерть?