— Гаррі, ти краще скинь плащ-невидимку, — сказала Герміона, — бо містер Лавґуд хоче допомогти тобі, а не нам.

Гаррі так і зробив, віддавши плаща їй, щоб поклала у свою безрозмірну сумочку. Потім Герміона тричі грюкнула калаталом у формі орла у товстезні чорні двері, оббиті залізними цвяхами.

Не минуло й десяти секунд, як двері розчинилися навстіж і на порозі з’явився босий Ксенофілій Лавґуд у якомусь балахоні, схожому на поплямовану нічну сорочку. Його довжелезне біле, схоже на цукрову вату волосся було брудне й розкошлане. Той Ксенофілій, що був на весіллі Білла й Флер, здавався справжнісіньким франтом порівняно з цим.

— Що? Що таке? Хто ви такі? Чого хочете? — закричав він високим роздратованим голосом, спочатку глянувши на Герміону, тоді на Рона й нарешті на Гаррі, від чого його рот роззявився, наче бездоганно кругле кумедне «О».

— Добрий день, містере Лавґуд, — простяг руку Гаррі. — Я Гаррі, Гаррі Поттер.

Ксенофілій не потис поданої руки, хоч те око, що не було скошене до носа, ковзнуло по шраму в Гаррі на лобі.

— Нічого, якщо ми зайдемо? — спитав Гаррі. — Ми хотіли б вас щось запитати.

— Я… я не думаю, що це доцільно, — прошепотів Ксенофілій. Він ковтнув слину й обвів швидким поглядом садок. — Це така несподіванка… слово честі… я… я просто не думаю, що можу…

— Це недовго, — наполягав Гаррі, трохи розчарований не дуже теплою зустріччю.

— Я… о, ну що ж. Заходьте, швидко. Швидко!

Не встигли вони переступити поріг, як Ксенофілій з грюкотом зачинив за ними двері. Вони опинилися в кухні, дивнішої за яку Гаррі ще не бачив. Приміщення було ідеально кругле, тому складалося враження, ніби вони стоять у велетенській чашці. Тут усе — плита, раковина й буфет — було вигнуте й допасоване до круглих стін, та ще й розмальоване квітами, комахами і птахами яскравих чистих кольорів. Гаррі впізнав Лунин стиль. Ефект у такому закритому просторі просто приголомшував.

З-посеред кухні ґвинтові сходи з кованого заліза вели на верхні поверхи. Звідти долинав шалений брязкіт і гупання. Гаррі було цікаво, що там виробляє Луна.

— Ходімо краще нагору, — запропонував Ксенофілій, що почувався явно не у своїй тарілці, і став підніматися першим.

Кімната нагорі нагадувала поєднання вітальні з майстернею, а захаращена була ще гірше, ніж кухня. Набагато менша й така ж ідеально кругла, ця кімната була чомусь дуже схожа на кімнату на вимогу, коли та одного незабутнього дня перетворилася на величезний лабіринт з безліччю захованих за довгі століття предметів. Скрізь громадилися височенні стоси книжок та паперів. Зі стелі звисали ретельно виготовлені моделі усіляких небачених істот, що розмахували крильцями і клацали зубами.