— …то все для інших, а не для вас особисто? — перебив його Рон.
Ксенофілій нічого не відповів. Він постійно ковтав слину, очі його бігали від гостя до гостя. Гаррі відчував, що в ньому відбувається болісна внутрішня боротьба.
— А де Луна? — запитала Герміона. — Спитаймо її думки.
Ксенофілій ледь не вдавився. Він ніби набирався відваги перед чимось неминучим. Нарешті сказав тремтячим голосом, ледве чутним у гуркоті друкарського верстата:
— Луна внизу, біля струмка, ловить прісноводних плімпів. Вона… вона б дуже хотіла вас побачити. Я піду її покличу, а тоді… так, дуже добре. Я спробую тобі допомогти.
Він спустився ґвинтовими сходами вниз, і вони почули, як грюкнули вхідні двері. Друзі перезирнулися.
— Старий боягузливий прищ, — буркнув Рон. — Луна вдесятеро сміливіша.
— Мабуть, переживає, що з ними буде, якщо смертежери довідаються про мій візит, — сказав Гаррі.
— А я згодна з Роном, — вимовила Герміона. — Старий паскудний лицемір, що закликає всіх тобі допомагати, а сам намагається викрутитись. І заради Бога, тримайтеся від того рога якнайдалі.
Гаррі підійшов до вікна навпроти. Звідти було видно струмок, що тонкою блискучою стрічкою дзюрчав біля підніжжя пагорба. Вони були дуже високо. Повз вікно, тріпочучи крильцями, пролетіла пташка, а він дивився у бік «Барлогу», що ховався десь за пасмами горбів. Там була Джіні. Так близько одне від одного, як сьогодні, вони не були від самого весілля Білла та Флер, а вона й не здогадувалась, що він зараз дивиться в її бік і думає про неї. Втім, він мав би з цього радіти, бо ж усім, хто з ним спілкувався, загрожувала небезпека. Ксенофілієва поведінка це доводила.
Він відвернувся від вікна і погляд його впав на ще один своєрідний предмет, що стояв на захаращеному, вигнутому дугою серванті. Це було кам’яне погруддя вродливої, однак суворої відьми у напрочуд химерному головному уборі. Дві штучки, схожі на золоті слухові трубки, стирчали по обидва боки. Зверху в неї на голові був шкіряний пасок з парою блискучих синіх крилець, а з другого такого самого паска, що оперізував чоло, звисала знайома жовтогаряча редиска.
— Гляньте на це, — сказав Гаррі.
— Яка краса, — зіронізував Рон. — Дивуюся, що він не нап’яв цю штуку на весілля.
Вони почули, як грюкнули вхідні двері, і за мить по ґвинтових сходах видерся нагору Ксенофілій. Його тонкі ноги були тепер у високих гумових чоботях, у руках він тримав тацю з різнокаліберними чашками і паруючим чайничком.
— Ага, ти звернув увагу на мій улюблений винахід, — сказав він, подаючи тацю Герміоні, й підійшов до Гаррі, що стояв біля погруддя. — За взірець я взяв голову прекрасної Ровіни Рейвенклов.