— Ярволод Ґонт!
— Що-що? — перепитали одночасно Рон і Герміона.
—
Рон з Герміоною були приголомшені.
— Той перстень, перстень, який став горокраксом, Ярволод Ґонт казав, що на ньому був герб Певерела! Я бачив, як він розмахував ним перед тим типом з міністерства, ледь не запхнув йому в носа!
— Герб Певерела? — різко перепитала Герміона. — А ти бачив, який він?
— Не дуже, — намагався пригадати Гаррі. — З того, що я пам’ятаю, там не було нічого особливого, хіба що кілька рисок. Фактично, зблизька я побачив перстень аж після того, як його розламали.
З того, як округлилися її очі, Гаррі зрозумів, що Герміона щось збагнула. Рон здивовано поглядав то на нього, то на неї.
— Нічого собі… ви думаєте, то знову був цей знак? Символ реліквій?
— Чом би й ні? — схвильовано озвався Гаррі. — Ярволод Ґонт був старий тупий невіглас, що жив, як свиня, й цікавився лише своїм походженням. Якщо той перстень століттями передавали з рук у руки, то він міг уже й не знати, що то було насправді. У його хаті не було жодної книжки, і можете мені повірити, що він геть не був схожий на людину, яка читає дітям казочки. Зрозуміло, він волів би думати, що ті риски на персні — то герб, бо вважав, що ті, в кому тече чиста кров, мають майже королівську велич.
— Так… це все дуже цікаво, — обережно почала Герміона, — однак, Гаррі, якщо ти думаєш про те, що мені здається, то ти думаєш…
— А чому ні?
Рон аж рота роззявив.
— Нічого собі… але чи він би й далі діяв, якщо Дамблдор розламав…
— Чи діяв би? Діяв? Роне, та він ніколи не діяв! Не існує ніякого воскресального каменя! — Герміона аж на ноги зірвалася, роздратована й сердита. — Гаррі, ти тепер усе намагаєшся підганяти під ту легенду про реліквії…
— Усе підганяти? — перепитав він. — Герміоно, та воно само все збігається! Я знаю, що на камені з персня був символ Смертельних реліквій! Ґонт сам хвалився, що він походить від Певерелів!
— Хвилину тому ти казав, що не роздивився того каменя!
— А де цей перстень може бути зараз? — запитав у Гаррі Рон. — Що з ним зробив Дамблдор після того, як розламав?