— Так йому й треба, — буркнув Рон, оглядаючи свої подерті джинси й порізи на ногах. — Як думаєш, що вони з ним зроблять?

— Ой, маю надію, що не вб’ють! — простогнала Герміона. — Я тому й хотіла, щоб смертежери на мить побачили Гаррі, перш ніж ми зникнемо, й пересвідчилися, що Ксенофілій не брехав!

— А чого ж ти тоді заховала мене? — здивувався Рон.

— Бо всі думають, Роне, що ти лежиш хворий на бризкуху! Вони викрали Луну, бо її батько підтримував Гаррі! А що було б з твоєю родиною, якби вони довідалися, що ти з нами?

— А як же твої мама й тато?

— Вони в Австралії, — відповіла Герміона. — З ними все має бути добре. Вони ні про що й не здогадуються.

— Ти геніальна, — захоплено повторив Рон.

— Так, Герміоно, геніальна, — палко підтримав його Гаррі, — не знаю, що б ми без тебе робили. — Вона сяйнула усмішкою, але відразу спохмурніла.

— А що ж буде з Луною?

— Якщо вони кажуть правду і вона ще жива… — почав було Рон.

— Не кажи такого, не кажи! — обурилася Герміона. — Вона мусить бути жива, мусить!

— Тоді вона, мабуть, в Азкабані, — припустив Рон. — Та от чи вона там виживе… мало хто зумів…

— Виживе, — урвав його Гаррі. Він і думати не хотів про щось інше. — Луна живуча, значно живучіша, ніж вам здається. Мабуть, розповідає зараз іншим в’язням про руйносмиків і нарґлів.

— Маю надію, що так воно і є, — зітхнула Герміона і провела рукою по очах. — Мені було б так шкода Ксенофілія, якби…

— …якби він щойно не намагався видати нас смертежерам, — договорив за неї Рон.

Вони поставили намет і залізли всередину. Рон зварив чаю. Після вкрай ризикованого порятунку холодний зацвілий намет здавався їм рідним домом, безпечним і затишним.

— Ох, і чого ми туди поперлися? — простогнала Герміона після кількох хвилин мовчання. — Гаррі, ти правду казав, знову повторилася Ґодрикова Долина, тільки час змарнували! Смертельні реліквії… яке безглуздя… хоч може, — їй, здається, стрілила в голову думка, — він усе це вигадав на ходу? Можливо, він і сам не вірить у ті смертельні реліквії, а просто хотів нас затримати розмовою, аж поки прилетять смертежери!

— Навряд, — засумнівався Рон. — У стресовому стані щось вигадувати в сто разів важче, ніж ви думаєте. Я це зрозумів, коли потрапив у лапи хапунам. Набагато легше було прикинутися Стеном, про якого я хоч щось знав, ніж удавати абсолютно нову людину. Старий Лавґуд був страшенно напружений, коли намагався втримати нас у себе. Гадаю, він казав правду, або те, що сам вважає за правду, щоб зацікавити нас розмовою.

— Не думаю, що все те має якесь значення, — зітхнула Герміона. — Навіть, якщо він говорив щиро, я ще за все своє життя не чула відразу стільки нісенітниць.