Ксенофілій облизав губи.
— Вони забрали Луну, — прошепотів він. — За все те, що я досі писав. Забрали мою Луну, і я не знаю, де вона, і що з нею зробили. Але вони можуть її повернути, якщо я… якщо я…
— Здасте їм Гаррі? — договорила за нього Герміона.
— Нічого не вийде, — категорично заперечив Рон. — Геть з дороги, ми звідси йдемо.
Ксенофілій був схожий на примару — постарішав років на сто, губи скривились у страхітливій посмішці.
— Вони тут будуть з секунди на секунду. Я мушу врятувати Луну. Я не можу втратити Луну. Ви звідси не підете.
Він розставив руки перед сходами, і в Гарріній уяві на мить постала його мати, що зробила те саме, захищаючи його ліжечко.
— Не змушуйте нас завдавати вам шкоди, — попередив Гаррі. — З дороги, містере Лавґуд!
— ГАРРІ! — закричала Герміона.
Повз вікна пролітали постаті на мітлах. Скориставшись тим, що гості відвернули очі, Ксенофілій вихопив чарівну паличку. Гаррі вчасно зрозумів їхню помилку. Він кинувся вбік і ледве встиг відштовхнути Рона й Герміону з траєкторії приголомшливого закляття. Воно пролетіло кімнату і влучило в ріг різкопроривця.
Стався колосальний вибух. Кімнату розтрощило вщент. На всі боки полетіли уламки дерева, шматки паперу і всякий мотлох, усе навколо огорнула непроникна хмара густого білого пилу. Гаррі підлетів угору, а тоді гахнувся об підлогу, нічого не бачачи й затуляючи руками голову від уламків, що сипалися на нього. Чув, як верещить Герміона і кричить Рон. Щось зі страхітливим брязкотом загуркотіло додолу сходами, і він зрозумів, що то падає спиною вниз збитий з ніг вибухом Ксенофілій.
Гаррі спробував вибратися з-під уламків, що мало не засипали його з головою. Через густу куряву ледве міг дихати й бачити. Півстелі обвалилося і край Луниного ліжка звисав у діру. Погруддя Ровіни Рейвенклов без половини обличчя лежало неподалік, у повітрі кружляли клапті роздертого пергаменту, а друкарський верстат лежав на боці, перекриваючи сходи на кухню. Поблизу заворушилася ще одна біла постать, і Герміона, вкрита пилом і сама схожа на статую, притулила пальця до вуст.
Унизу, грюкнувши, відчинилися навстіж двері.
— Траверсе, чи ж я тобі не казав, що нема чого спішити? — пролунав грубий голос. — Хіба не казав, що в цього психа просто почалися чергові галюцинації?
Щось бахнуло, і Ксенофілій закричав з болю.
— Ні… ні… нагорі… Поттер!
— Я ж тобі ще на тому тижні казав, Лавґуде, що ми повернемося тільки заради надійної інформації! Пригадуєш минулий тиждень, коли ти хотів обміняти дочку на ідіотський головний убір, що стікав кров’ю? А тиждень перед тим… — знову щось бахнуло й пролунав крик… — коли ти думав, що ми її віддамо, якщо ти надаси нам докази існування зім’ято… —