— Ні… ні… благаю вас! — ридав Ксенофілій. — Там справді Поттер! Справді!

— А тепер ти нас покликав, щоб підірвати! — проревів смертежер. Посипався град ударів упереміш з воланням агонізуючого Ксенофілія.

— Селвине, зараз тут усе обвалиться, — почувся інший, холодний, голос, і відлуння від нього гайнуло покрученими сходами. — Сходи нагору завалило. Якщо розчистимо, будинок може впасти.

— Брехлива ти паскудо! — крикнув чаклун, якого звали Селвин. — Ти ніколи в житті не бачив Поттера? Думав заманити нас сюди і вбити? І ти ще надієшся повернути собі своє дівчисько?

— Я присягаюся… клянуся… Поттер нагорі!

— Гоменум ревеліо, — пролунав голос під сходами.

Гаррі почув, як охнула Герміона, і його охопило дивне відчуття, ніби щось налетіло на нього, заливши все тіло своєю тінню.

— Селвине, нагорі справді хтось є, — різко сказав другий чоловік.

— Це Поттер, я ж кажу вам, що це Поттер! — ридав Ксенофілій. — Будь ласка… прошу вас… віддайте мені Луну, поверніть мою Луну…

— Ти забереш своє дівчисько, Лавґуде, — сказав Селвин, — якщо піднімешся нагору й приведеш сюди Гаррі Поттера. Але якщо це змова, якщо це якась твоя витівка, і там сидить у засідці твій спільник, щоб заманити нас у пастку, то ми ще подумаємо, чи залишати тобі хоч шматок дочки, щоб було що поховати.

Ксенофілій заскиглив зі страху й відчаю. Щось засовалося й заскреготіло — Ксенофілій намагався продертися крізь завал на сходах.

— Швиденько, — прошепотів Гаррі, — треба зникати.

Він почав вибиратися з-під руїн, маскуючись шумом, що його здійняв на сходах Ксенофілій. Рона майже з головою засипало уламками. Гаррі й Герміона якомога тихіше підповзли до нього й спробували зіпхнути з його ніг важкий комод. Ксенофілієве гупання й скрегіт лунали дедалі ближче. Тим часом Герміона зуміла вивільнити Рона заклинанням «Політ».

— Ну що ж, — видихнула Герміона, коли почав трястися потрощений друкарський верстат, що перекривав сходи. Ксенофілій був за кілька кроків. Білими від пилюки губами Герміона спитала:

— Гаррі, ти мені довіряєш?

Гаррі кивнув головою.

— Тоді добре, — пошепотіла Герміона, — дай мені плащ-невидимку. Роне, накинь його.