— Він планував вести бійців у наземному бою…
Нічого не кажучи, Тонкс вибігла.
— Джіні, — сказав Гаррі, — мені дуже прикро, але ти теж повинна піти. Ненадовго. А тоді знову повернешся.
Джіні аж зраділа, що може вийти зі сховища.
— А тоді знову повернешся! — крикнув він їй навздогін, на сходи, куди вона метнулася вслід за Тонкс. —
— Хвилинку! — різко сказав Рон. — Ми про когось забули!
— Про кого? — здивувалася Герміона.
— Про ельфів-домовиків, вони ж мають бути внизу на кухні.
— Маєш на увазі, що їх теж треба залучити до бою? — не зрозумів Гаррі.
— Та ні, — заперечив Рон, — я маю на увазі, що їм треба звідси тікати. Вистачить смерті одного Добі. Ми не можемо їм наказати гинути заради нас…
Василіскові ікла посипалися з Герміониних рук, вона підбігла до Рона, обвила його шию руками й міцно поцілувала в губи. Рон кинув ікла й мітлу і відповів їй на цілунок з таким завзяттям, що аж підняв Герміону над підлогою.
— Хіба зараз до цього? — тихим голосом запитав Гаррі, а коли Рон і Герміона ще міцніше злилися в обіймах і аж загойдалися, він підвищив голос: — Алло! Іде війна!
Рон і Герміона нарешті перестали цілуватися, але все ще не випускали одне одного з обіймів.
— Я знаю, старий, — сказав Рон з таким виглядом, ніби щойно отримав удар бладжером у потилицю, — тому, власне, або зараз, або ніколи!
— А про горокракс ви що, забули?! — крикнув Гаррі. — Може б, ви хоч… хоч трохи потерпіли, поки знайдемо діадему?
— Так… справді… вибач… — пробурмотів Рон і, зашарівшись, вони з Герміоною кинулися збирати ікла.
Коли друзі знову піднялися сходами і вийшли в коридор, стало зрозуміло: за ті кілька хвилин, що вони пробули в кімнаті на вимогу, ситуація в замку значно погіршилася. Стіни й стеля здригалися страшніше, ніж до цього. У повітрі висіла курява, а з найближчого вікна Гаррі побачив спалахи зеленого й голубого сяйва так близько до замку, що смертежери, зрозумів він, ось-ось можуть увірватися всередину. Глянувши вниз, Гаррі побачив велета Ґропа, що кудись брів, розмахуючи чимось схожим на кам’яного ґарґуйля, видертого з даху, й обурено ревів.
— Сподіваюся, він добряче їх потовче! — буркнув Рон, а неподалік знову пролунали крики.
— Аби тільки не когось із наших! — почувся чийсь голос. Гаррі озирнувся й побачив Джіні й Тонкс, які стояли з чарівними паличками напоготові біля сусіднього вікна з вибитими шибками. Джіні в нього на очах старанно прицілилася й метнула закляття прямісінько в натовп бійців унизу.