Він уже простяг по неї руку, хоч їх і відділяло ще зо три метри, коли почув за спиною чийсь голос:

— Не спіши, Поттер.

Він різко зупинився й озирнувся. Позаду стояли пліч-о-пліч Креб і Ґойл, цілячись у Гаррі чарівними паличками. У невеличкому проміжку між їхніми глузливо вишкіреними пиками він побачив Драко Мелфоя.

— У тебе, блін, моя чарівна паличка, Поттер, — сказав Мелфой і вистромив свою нову паличку в той проміжок між Кребом і Ґойлом.

— Уже не твоя, — важко видихнув Гаррі, міцніше стискаючи чарівну паличку з глоду. — Усе переможцям, Мелфою. А хто тобі позичив твою?

— Мати, — відповів Драко.

Гаррі всміхнувся, хоч у цій ситуації було не до сміху. Він ніде не чув Рона й Герміони. Мабуть, подалися десь в інший бік, шукаючи діадеми.

— А чого це ви не з Волдемортом? — поцікавився Гаррі.

— Бо нам дадуть винагороду, — відповів Креб. Його голос прозвучав на диво м’яко як для такого здорованя. Гаррі ще не доводилося чути такої його манери розмовляти. Креб усміхався, як мала дитина, котрій пообіцяли цілу торбу цукерок. — Кароче, ми трохи відстали, Поттер. Вирішили не спішити. Вирішили привести йому тебе.

— Гарний задум, — глузливо зобразив захоплення Гаррі. Він просто не міг повірити, що опинився вже так близько, і все може зірватися через Мелфоя, Креба і Ґойла. Помалу позадкував до погруддя, на якому сидів скособочений горокракс. Якби ж йому пощастило його схопити, перш ніж почнеться бійка…

— А як ви сюди потрапили? — запитав він, намагаючись відвернути їхню увагу.

— Та я ж, блін, торік трохи що не жив у кімнаті захованих речей, — відповів різким голосом Мелфой. — Я знаю, як у неї потрапляти.

— Ми ховалися в коридорі, — прохрипів Ґойл. — Бо ми вже вміємо вичаклувати закляття «Розалюзення»! А тоді, кароче, — його пика тупо вишкірилась, — ти приперся прямо нам під ніс і сказав, що шукаєш якусь діводему! Що за діводема?

— Гаррі? — пролунав раптом Ронів голос по той бік стіни праворуч від Гаррі. — Ти з кимось там розмовляєш?

Махнувши чарівною паличкою, мов батогом, Креб націлив її на п’ятнадцятиметрову гору старих меблів, поламаних скринь, старих книжок, мантій та іншого незрозумілого мотлоху і крикнув:

— Десендо!

Стіна захиталася й повалилася прямо на сусідній прохід, у якому стояв Рон.

— Роне! — заволав Гаррі, а десь неподалік заверещала невидима йому Герміона. Гаррі почув, як усі ті незліченні предмети падають на підлогу з другого боку хиткої стіни, крикнув: — Фініте! — і все стабілізувалося.

— Стій! — крикнув Мелфой, зупиняючи Кребову руку, коли той намірився повторити закляття. — Якщо ти, блін, тут усе розтрощиш, то назавжди поховаєш і ту діадему!