— Рон був просто
— Отже… — ледве стримував хвилювання Гаррі. — Отже…
— Отже, ще один горокракс був та загув, — повідомив Рон і вийняв з-під куртки потрощені рештки чаші Гафелпаф. — Це Герміона проштрикнула. Вирішила, що тепер її черга. Вона ще ж не отримувала того кайфу.
— Геніально! — вигукнув Гаррі.
— Та що там, — відмахнувся Рон, утім, явно собою задоволений. — Ну, а які новини в тебе?
На цих словах угорі щось вибухнуло. Вони глянули на стелю, з якої сипався порох, і почули віддалений крик.
— Я знаю, яка на вигляд діадема, і знаю, де вона лежить, — швидко пояснив Гаррі. — Він заховав її саме там, де я колись ховав свій старий підручник з настійок, де всі століттями ховали різні речі. Він думав, що, крім нього, ніхто там не знайде. Ходімо!
Стіни знову здригнулися, а він повів друзів через прихований вхід, а тоді сходами вниз до кімнати на вимогу. Там не було нікого, крім трьох жінок: Джіні, Тонкс і підстаркуватої відьми в поїденому міллю капелюшку, в якій Гаррі відразу впізнав Невілову бабусю.
— А, Поттер, — сказала вона таким тоном, ніби вже давно його чекала. — Скажи, як там ситуація.
— Усе нормально? — запитали одночасно Джіні й Тонкс.
— Та ніби так, — відповів Гаррі. — А в переході до «Кабанячої голови» ще хтось є?
Він знав, що кімната не перетвориться, поки в ній залишається хоч хтось.
— Я нібито була остання, — сказала місіс Лонґботом. — Я ще й заблокувала тунель, бо нерозумно залишати його відкритим, якщо Еберфорс уже покинув шинок. Ти бачив мого внука?
— Він бере участь у битві, — відповів Гаррі.
— Ну, звісно, — гордо промовила стара пані. — Ви вже вибачте, але мушу піти йому на підмогу.
Навдивовижу спритно вона вибігла по сходах.
Гаррі подивився на Тонкс.
— Я думав, ви з Тедді у твоєї матері.
— Я не могла витримати невідомості… — зболено пояснила Тонкс. — Вона з ним побуде… а Ремуса ви бачили?