— Через мій шинок перейшли вже сотні дітлахів, Поттере!

— Я знаю, ми їх евакуюємо, — сказав Гаррі. — Волдеморт…

— …напав, бо йому не вручили тебе, — закінчив за нього Еберфорс, — я не глухий, це чув цілий Гоґсмід. А ви не додумалися затримати кількох слизеринців заручниками? Там же були діти смертежерів, а ви їх просто переправили в безпечне місце. Чи не розумніше було залишити їх тут?

— Це Волдеморта не спинило б, — заперечив Гаррі, — а крім того, ваш брат так не вчинив би.

Еберфорс заскрипів зубами й кудись побіг.

Ваш брат так не вчинив би… але ж це була правда, подумав Гаррі, знову перейшовши на біг. Дамблдор, який так довго захищав Снейпа, ніколи не вимагав би викупу за учнів…

Аж ось нарешті він завернув за останній ріг і, не знаючи, лютувати йому чи радіти, побачив їх — Рона й Герміону з оберемками довгих, вигнутих і брудних жовтуватих предметів. У Рона під пахвою була ще й мітла.

— Де ж ви пропадали? — закричав Гаррі.

— У Таємній кімнаті, — відповів Рон.

— У Таємній… що? — перепитав Гаррі, зупиняючись.

— Це Рон, це його ідея! — важко дихаючи, пояснила Герміона. — Просто блискуча, правда? Ми ж чекали, коли ти пішов, і я сказала Ронові, що навіть як ми ту річ знайдемо, то як її знищити? Ми й чаші ще не позбулися! І тут йому сяйнула ця думка! Про Василіска!

— Про що?

— Про те, що нищить горокракси, — спокійно пояснив Рон.

Гаррі глянув на те, що тримали в руках Рон і Герміона: великі вигнуті ікла, видерті, як він тепер зрозумів, з черепа мертвого Василіска.

— Як же ви туди потрапили? — здивувався він, дивлячись то на ікла, то на Рона. — Там потрібно говорити парселмовою!

— А він і говорив! — прошепотіла Герміона. — Покажи йому, Роне!

Рон жахливо, здушено засичав.

— Так ти робив, відкриваючи медальйон, — вибачливо пояснив він Гаррі. — Я мусив випробувати кілька варіантів, — він скромно стенув плечима, — і врешті-решт ми там опинилися.