— Вітаю, пане міністре! — заревів Персі, поціливши Тікнесі влучним закляттям. Міністр впустив чарівну паличку і схопився за мантію, явно почуваючись не в своїй тарілці. — Я вже казав, що йду у відставку?

— Жартуєш, Персику! — вигукнув Фред, коли смертежер, з яким він бився, впав додолу, підстрелений відразу трьома приголомшливими закляттями. Тікнесі теж упав, покриваючись крихітними голками, наче перетворювався на морського їжака. Фред захоплено зиркнув на Персі.

— Та ти й справді жартуєш, Персику… Я вже й не пригадую, коли ти востаннє так жартував…

Повітря розкололося від вибуху. Вони всі були поруч — Гаррі, Рон, Герміона, Фред, Персі і ще двоє смертежерів, що лежали в них під ногами, один — приголомшений, а другий — трансфігурований. І от за цю частку секунду, коли здавалося, що небезпека на якийсь час минула, світ розлетівся вщент. Гаррі відчув, що летить, і єдине, що він міг робити — це відчайдушно хапатися за той тоненький шматочок дерева, що був його єдиною зброєю, і затуляти голову руками. Почув крики й волання друзів, навіть не сподіваючись довідатися, що з ними сталося…

І ось цілий світ перетворився на біль і напівтемряву. Гаррі був напівпохований під камінням і штукатуркою коридору, що зазнав страхітливого нападу. Холодне повітря підказало йому, що вибухом розтрощило частину замкових мурів, а гаряча й липка рідина на щоці означала, що він стікає кров’ю. І тут він почув жахливий крик, що вивертав усе всередині і свідчив про нестерпний біль, якого неможливо завдати ні вогнем, ні закляттями. Гаррі звівся, похитуючись, на ноги, такий переляканий, як ще не був за цей важкий день, як ще не був, мабуть, за все своє життя…

Герміона теж спиналася на ноги серед цього розгардіяшу, а троє рудих юнаків припали до підлоги там, де вибухом рознесло стіну. Гаррі схопив Герміону за руку й вони подерлися, спотикаючись, через уламки каміння й дерева.

— Ні… ні… ні! — кричав хтось. — Ні! Фреде! Ні!

Персі трусив брата, Рон стояв біля нього навколішки, але Фредові розплющені очі вже нічого не бачили, і лише тінь останньої усмішки ще залишалася на його обличчі.

Розділ тридцять другий Бузинова паличка

Розділ тридцять другий

Бузинова паличка

Настав кінець світу — чому ж не стихла битва, не завмер від жаху замок, не склали зброї бійці? Гаррі падав у бездонну прірву, некерований, неспроможний осягнути неможливе, бо Фред Візлі не міг померти, і вся інформація, яка надходила Гаррі в органи чуття, була брехлива…

І тут чиєсь тіло впало повз вирву в мурі, і закляття полетіли з темряви, влучаючи в стіну за їхніми головами.