Волдеморт знову опустив очі на чарівну паличку. Вона його непокоїла… а з тим, що непокоїло лорда Волдеморта, треба було щось робити…

— Сходи приведи Снейпа.

— Снейпа, в-володарю?

— Снейпа. Негайно. Він мені потрібен. Він повинен зробити мені одну… послугу. Іди.

Переляканий Луціус, спотикаючись у мороці, вийшов. А Волдеморт стояв, крутив у пальцях чарівну паличку, роздивляючись.

— Це єдиний вихід, Наджіні, — прошепотів він і озирнувся на величезну товсту змію, що висіла прямо в повітрі, граціозно скрутившись у захищеному просторі, вичаклуваному для неї хазяїном, у прозорій променистій кулі — чимсь середнім між блискучою кліткою і резервуаром.

Гаррі охнув, сахнувся й розплющив очі. І відразу ж у вуха ввірвалися верески й крики, гуркіт і бахкання битви.

— Він у Верескливій Халупі. Змія з ним, захищена якимись чарами. Він щойно послав Луціуса Мелфоя по Снейпа.

— То Волдеморт відсиджується у Верескливій Халупі? — здивувалася Герміона. — Він навіть… навіть не бере участі в битві?

— Він вважає, що це зайве, — відповів Гаррі. — Думає, що я сам до нього прийду.

— А чому?

— Він знає, що я полюю на горокракси… тому тримає Наджіні біля себе… Тож цілком ясно, що мені доведеться до нього прийти, щоб до неї наблизитись…

— Правильно, — розправив плечі Рон. — А отже, тобі туди йти не можна, бо він цього хоче й чекає. Ти залишайся тут і бережи Герміону, а я піду по змію…

Гаррі не дав йому договорити.

— Це ви залишайтеся тут, а я піду туди під плащем-невидимкою і повернусь одразу, як…

— Ні, — заперечила Герміона, — найрозумніше буде мені взяти плащ і…

— І не думай, — негайно втрутився Рон.

Та не встигла Герміона вимовити: — Роне, я не гірше за вас… — як гобелен, що закривав сходи, на яких вони стояли, роздерся.

— ПОТТЕР!