— Я — Драко Мелфой, я — Драко, я ваш!

На верхньому сходовому майданчику Драко благав у смертежера в масці пощади. Гаррі на ходу приголомшив смертежера. Мелфой радісно озирнувся, шукаючи свого рятівника, а Рон врізав йому з-під плаща кулаком по пиці. Спантеличений Мелфой повалився горілиць на смертежера, з розквашених губів у нього потекла кров.

— Це вже вдруге сьогодні тобі рятують життя, дволикий байстрюче! — крикнув Рон.

І на сходах, і у вестибюлі точилися двобої. Смертежери були скрізь, куди не глянь. Якслі бився біля вхідних дверей з Флитвіком, а поруч якийсь смертежер у масці зіткнувся в двобої з Кінґслі. Учні бігали у всіх напрямках, дехто ніс чи волочив поранених побратимів. Гаррі вистрілив приголомшливим закляттям у смертежера в масці і не влучив, проте ледь не зачепив Невіла, що несподівано вискочив хтозна-звідки, розмахуючи цілими оберемками Отруйних Щупальців, які радісно вчепилися в найближчого до них смертежера й почали його обмотувати.

Гаррі, Рон і Герміона збігли з мармурових сходів. Ліворуч од них задзвеніло скло, і зі слизеринського пісочного годинника, що фіксував набрані гуртожитком очки, сипонули смарагди — люди, що бігали у вестибюлі, заковзалися й заспотикалися. Щойно друзі ступили у вестибюль, як з балкона в них над головами впали два тіла, і сіра тінь, яку Гаррі спершу сприйняв за тварину, кинулася туди на чотирьох лапах і вп’ялася зубами в одне з них.

— НЕ СМІЙ! — заверещала Герміона, й оглушливим бахканням її чарівної палички Фенріра Ґрейбека далеко відкинуло від тіла Лаванди Браун, що ледве ворушилася. Вовкулака вдарився об мармурові поручні й спробував устати. Але тут зі сліпучо-білим спалахом і тріском на голову йому впала кришталева куля, він повалився додолу й більше не ворушився.

— Я маю ще! — заверещала згори професорка Трелоні, — ще, якщо хтось забажає! Ось вам!..

І зробивши рукою рух, що нагадував тенісну подачу, вихопила з сумки ще одну величезну кришталеву сферу, махнула чарівною паличкою — і куля пролетіла над вестибюлем, розбила вікно і вилетіла надвір. У ту ж мить розчинилися навстіж важкі вхідні двері і у вестибюль поповзли зграї велетенських павуків.

Крики жаху розірвали повітря. Усі, і смертежери, і гоґвортці, кинулися хто куди, червоні й зелені пучки світла полетіли в цих почвар, вони затряслися й позадкували, ще страшніші, ніж досі.

— Як нам звідси вийти?! — перекричав Рон усі крики. Та не встигли Гаррі й Герміона хоч щось відповісти, як їх відкинуло вбік. Це Геґрід прогримотів по сходах, розмахуючи своєю квітчастою рожевою парасолею.