І тут він почув голоси з кімнати в них над головами. Були вони трохи приглушені, бо вихід з тунелю загороджував якийсь старий ящик. Затамувавши дух, Гаррі наблизився до отвору й зазирнув у крихітну щілину між ящиком і стіною.

Кімната була освітлена скупо, проте він побачив у ній Наджіні — вона звивалася, як річкова гадюка, у своїй надійно захищеній чарами променистій кулі, що висіла в повітрі сама собою. І ще він побачив краєчок столу й білу руку з довгими пальцями, що крутили чарівну паличку. Тут заговорив Снейп, і серце в Гаррі тьохнуло. Снейп був за кілька дюймів від того місця, де сидів, скорчившись, Гаррі.

— …володарю, їхній опір майже зломлено…

— …і це відбувається без твоєї допомоги, — урвав його Волдеморт своїм високим, виразним голосом. — Хоч ти й досвідчений чаклун, Северусе, та навряд чи тепер від тебе щось залежатиме. Ми майже там… майже.

— Дозвольте мені знайти хлопця. Я приведу вам Поттера. Я знайду його, володарю. Прошу вас.

Снейп пройшов повз щілину, в яку зазирав Гаррі, і хлопець відсахнувся, не зводячи, однак, очей з Наджіні, міркуючи, чи немає якогось закляття, що подолало б захисні чари довкола неї, проте нічого такого не пригадав. А невдала спроба відразу його викриє…

Волдеморт підвівся. Гаррі бачив тепер його червоні очі, пласке зміїне лице, білизна якого легенько відсвічувала в напівтемряві.

— Маю проблему, Северусе, — тихо сказав Волдеморт.

— Яку, володарю? — стрепенувся Снейп.

Волдеморт делікатно й вишукано, наче диригент, підняв бузинову паличку.

— Северусе, чому вона мені не підкоряється?

Запала тиша й Гаррі здалося, що він чує сичання змії, яка згорталася в кільця й знову розгорталася. Чи, може, то було сипле дихання самого Волдеморта?

— В-володарю? — невиразно перепитав Снейп. — Я не розумію. Ви ж… ви ж виконували цією паличкою надзвичайні чари.

— Ні, — заперечив Волдеморт. — Звичайні мої чари. Це я надзвичайний, а от паличка… ні. Вона мені не явила обіцяних чудес. Я не відчуваю ніякої різниці між цієї чарівною паличкою і тією, що для мене виготовив багато років тому Олівандер.

Волдеморт говорив спокійним, замисленим тоном, але шрам Гаррі засіпався й запульсував. Біль ставав дедалі нестерпніший, і Гаррі зрозумів, що Волдеморт поступово закипає від люті.

— Ніякої різниці, — повторив Волдеморт.

Снейп не відповідав. Гаррі не бачив його обличчя і не знав, чи Снейп відчув небезпеку і тепер намагається знайти належні слова, щоб заспокоїти свого хазяїна.

Волдеморт закрокував по кімнаті. Гаррі кілька секунд його не бачив, але й далі чув той самий стриманий голос. Біль і лють переповнювали Гаррі.