— Від мене… за це? — Снейп приголомшено дивився на Дамблдора, і Гаррі чекав, що він почне протестувати, однак той після довгої паузи сказав: — Усе, що завгодно.

Вершина пагорба зникла, Гаррі вже стояв у Дамблдоровім кабінеті, і хтось жахливо ревів, наче поранений звір. Снейп повалився долілиць у крісло, а Дамблдор похмуро стояв над ним. За якусь мить Снейп підняв обличчя. Здавалося, що після тієї розмови на вершині пагорба для нього минуло кількасот років невимовних мук.

— Я думав… ти зумієш… її… вберегти…

— Вони з Джеймсом довірилися не тій людині, — відповів Дамблдор. — Як і ти, Северусе. Ти ж, мабуть, сподівався, що Лорд Волдеморт її пощадить?

Снейп ледве дихав.

— Її син вижив, — додав Дамблдор.

Снейп смикнув головою, наче відганяв набридливу муху.

— Її син живий. Очі — точнісінько, як у неї. Ти ж, мабуть, пам’ятаєш, які очі були в Лілі Еванс?

— НІ! — заревів Снейп. — Її нема… Померла…

— Це каяття, Северусе?

— Краще б… краще б я вмер…

— А кому це потрібно? — холодно сказав Дамблдор. — Якщо ти любив Лілі Еванс, якщо ти справді її любив, то ти знаєш, як жити далі.

— Що… що ти маєш на увазі?

— Ти знаєш, як і чому вона померла. Зроби так, щоб смерть її не була марна. Допоможи мені захистити Ліліного сина.

— Йому не потрібен захист. Темного Лорда немає…

— …Темний Лорд повернеться, а коли це станеться, Гаррі Поттеру загрожуватиме смертельна небезпека.

Запала довга мовчанка. Снейп помалу опанував себе й почав дихати рівніше. Нарешті сказав:

— Ну що ж. Ну що ж. Але ніколи… ніколи й нікому про це не кажи, Дамблдоре! Хай це залишиться між нами! Поклянися! Я цього не витримаю… тим паче Поттерів син… дай мені слово!

— Даю тобі слово, Северусе, що ніколи не розкрию твоїх найкращих намірів, — зітхнув Дамблдор, дивлячись на люте, перекошене мукою Снейпове обличчя. — Якщо ти так наполягаєш…

Кабінет зник, але майже одразу з’явився знову. Снейп крокував туди-сюди перед Дамблдором.