— Не вбивай мене!

— Я й не збирався.

Звук Дамблдорового явлення потонув у свисті вітру в гілках. Албус височів над Снейпом, його мантія розвівалася на вітрі, лице підсвічувала знизу чарівна паличка.

— Ну, Северусе? Яку вістку хоче мені переказати Лорд Волдеморт?

— Ні… ніякої вістки… я тут із власної волі!

Здавалося, Снейп збожеволів — він заламував руки, чорне волосся мотилялося навколо голови.

— Я… я прийшов з попередженням… ні, з проханням… будь ласка…

Дамблдор легенько махнув чарівною паличкою. Хоч листя й гілляччя, як і раніше, хиталося від нічого вітру, одначе те місце, де він стояв перед Снейпом, огорнула тиша.

— З яким це проханням може звертатися до мене смертежер?

— Пе… передбачення… пророцтво… Трелоні…

— Ясно, — сказав Дамблдор. — І що ж ти розповів Волдемортові?

— Усе… все, що почув! — відповів Снейп. — Ось чому… з цієї причини… він думає, що там ідеться про Лілі Еванс!

— У пророцтві не згадується ніяка жінка, — сказав Дамблдор. — Там ідеться про хлопця, що народився наприкінці липня…

— Ти знаєш, що я маю на увазі! Він думає, що там ідеться про її сина, він полюватиме на неї… і вб’є їх усіх…

— Якщо вона для тебе така важлива, — глузливо дивився Дамблдор, — то, може, Лорд Волдеморт її пощадить? Ти не попросив у нього милосердя для матері в обмін на сина?

— Я вже… я вже його просив…

— Який же ти ниций, — кинув Дамблдор, і Гаррі ще не чув такої погорди в його голосі. Снейп аж зіщулився. — Отже, тобі байдуже, що загинуть її чоловік і син? Вони можуть померти, аби тільки ти здобув те, чого жадаєш?

Снейп мовчки дивився на Дамблдора.

— То сховай їх усіх, — прохрипів він. — Тримай її… їх… у безпечному місці. Прошу тебе.

— І що я за це від тебе матиму, Северусе?