Снейп підняв брови і в’їдливо запитав:

— Ти дозволиш йому тебе вбити?

— Авжеж, ні. Мене вб’єш ти.

Запала довга мовчанка, яку переривало тільки якесь дивне клацання. Це фенікс Фоукс обгризав хрящ каракатиці.

— То, може, мені це зробити зараз? — з їдкою іронією запитав Снейп. — Чи дати тобі ще кілька хвилин — скласти епітафію?

— Ні, ще трохи зашвидко, — усміхнувся у відповідь Дамблдор. — Насмілюся стверджувати, що потрібна мить сама виникне в належний час. А враховуючи те, що сталося сьогодні, — показав він свою засохлу руку, — можна не сумніватися, що така мить настане впродовж цього року.

— Якщо ти не проти вмерти, — грубо сказав Снейп, — то чому б не дати такої можливості Драко?

— Він свою душу ще не надто занапастив, — відказав Дамблдор. — Я не хочу, щоб через мене вона в нього пропала.

— А моя душа, Дамблдоре? Моя?

— Тільки ти один знаєш, чи зашкодить твоїй душі, якщо ти допоможеш старій людині уникнути мук і принижень, — сказав Дамблдор. — Я прошу тебе, Северусе, зробити мені цю велику послугу, бо смерть і так наближається до мене так само невідворотно, як і той факт, що «Гармати з Чадлі» опиняться цього року на самому дні турнірної таблиці. Зізнаюся, що надаю перевагу швидкому й безболісному відходу замість повільної й неприємної історії, якою все це може стати, якщо вони, наприклад, залучать Ґрейбека… я чув, що Волдеморт його завербував? Або ж любу Белатрису, яка любить погратися з їжею, перш ніж її проковтнути.

Він говорив це невимушено, проте його блакитні очі пронизували Снейпа так, як часто пронизували Гаррі — ніби він бачив душу, про яку йшлося. Нарешті Снейп іще раз скупо кивнув.

— Дякую, Северусе… — Дамблдор був задоволений.

Кабінет зник, і ось у сутінках Снейп і Дамблдор бредуть разом по безлюдній території замку.

— Що ти з Поттером робиш вечорами, коли замикаєтеся вдвох? — запитав зненацька Снейп.

Дамблдор був стомлений.

— А що таке, Северусе? Хочеш йому призначити додаткове покарання? Хлопець незабаром більше часу відбуватиме покарання, ніж робитиме щось інше.

— Він стає копією батька…

— З вигляду — можливо, але в глибині душі значно більше схожий на маму. Я віддаю розмовам з Гаррі так багато часу, бо нам є що обговорити. Я повинен поділитися з ним певною інформацією, поки ще не пізно.

— Інформацією… — повторив Снейп. — Ти довіряєш йому… і не довіряєш мені.

— Йдеться не про довіру. Мій час, як ми обидва знаємо, дуже обмежений. Мені вкрай важливо дати хлопцеві достатньо інформації, щоб він міг зробити те, що мусить.