— …посередність, зарозумілий, як і його батько, злісний порушник правил, постійно прагне слави, привертає до себе увагу, зухвалець…

— Северусе, ти бачиш те, що хочеш бачити, — урвав його Дамблдор, уважно переглядаючи свіжий номер «Трансфігурації сьогодні». — Інші викладачі кажуть, що хлопець скромний, приємний і доволі здібний. Мені особисто здається, що він цілком нормальна дитина.

Дамблдор перегорнув сторінку і сказав, не підводячи очей:

— Стеж за Квірелом, добре?

Барвистий вир, усе потемніло, і ось уже Снейп і Дамблдор стоять недалеко один від одного у вестибюлі, а повз них проходять у свої гуртожитки учні, що затрималися на Різдвянім балу.

— Ну? — пробурмотів Дамблдор.

— У Каркарофа теж потемніла Мітка. Він у паніці, боїться відплати. Ти ж знаєш, як він допомагав міністерству після падіння Темного Лорда. — Снейп скоса зиркнув на Дамблдорів профіль з гачкуватим носом. — Якщо Мітка почне пекти, Каркароф має намір тікати.

— Справді? — тихо сказав Дамблдор, зачекавши, коли повз них пробіжать, хихочучи, Флер Делякур і Роджер Девіс. — Ти теж хочеш утекти з ним?

— Ні, — заперечив Снейп, дивлячись, як віддаляються Флер і Роджер. — Я ж не такий боягуз.

— Так, — погодився Дамблдор. — Ти набагато відважніший за Ігоря Каркарофа. Знаєш, іноді мені здається, що Сортувальний Капелюх наплутав…

І він пішов, покинувши враженого Снейпа…

А тепер Гаррі знову стояв у директорському кабінеті. Була ніч і Дамблдор, похилившись набік, сидів у своєму схожому на трон кріслі за письмовим столом, як видно, напівпритомний. Права рука звисала, почорніла й обсмалена. Снейп бурмотів заклинання, спрямувавши чарівну паличку на зап’ястя цієї руки, а своєю лівою рукою тим часом перехиляв Дамблдорові в горло кубок, повний густого золотистого зілля. Минуло кілька секунд, Дамблдорові очі закліпали й розплющилися.

— Навіщо, — без жодного вступу запитав Снейп, — навіщо ти надів цей перстень? Ти ж знав, що він заклятий. Навіщо було його торкатися?

На столі перед Дамблдором лежав перстень Ярволода Ґонта. Він був розрубаний. Поряд лежав Ґрифіндорів меч. Дамблдор скривився.

— Я… був дурний. Спокусився на свою голову…

— Чим спокусився?

Дамблдор не відповів.

— Це просто чудо, що ти взагалі лишився живий! — люто крикнув Снейп. — Цей перстень зачаклований надзвичайно могутнім закляттям. Ми можемо його хіба що на якийсь час стримати. Я тимчасово заблокував закляття лише в одній руці…

Дамблдор підняв почорнілу недіючу руку й поглянув на неї так, ніби побачив рідкісну антикварну річ.

— Северусе, ти дуже добре зробив. Як гадаєш, скільки мені ще лишилося?