— А те, що вона моя сестра!

— Вона звичайна… — він вчасно спохопився. Лілі, що саме непомітно витирала очі, його не почула.

— Але ж ми їдемо! — сказав він, не в змозі стримати приємне збудження в голосі. — Оце головне! Ми їдемо в Гоґвортс!

Вона кивнула, витираючи очі, і, попри все, не могла не всміхнутися.

— Добре було б, якби ти потрапила в Слизерин, — Снейп зрадів, що в неї поліпшується настрій.

— Слизерин?

Якийсь хлопець, що досі сидів у купе, не виявляючи ніякого інтересу до Лілі і Снейпа, почувши це слово, повернувся до них, і Гаррі, досі зосереджений лише на двох пасажирах біля вікна, побачив батька. Худорлявий, чорнявий, як і Снейп, однак наділений тою невловимою аурою людини, оточеної любов’ю й піклуванням, чого так явно бракувало Снейпові.

— Хто б ото хотів бути в Слизерині? Я б звідти просто втік. А ти? — запитав Джеймс хлопця, що, відкинувшись, сидів навпроти. Гаррі, здригнувшись, упізнав у ньому Сіріуса. Сіріус навіть не всміхнувся.

— У Слизерині навчалися всі мої рідні, — відповів він.

— Овва! — здивувався Джеймс, — а я думав, що ти нормальний!

Сіріус вишкірився.

— Можливо, я поламаю цю традицію. А куди б ти пішов, якби мав таку можливість?

Джеймс підняв удаваного меча.

— «Ґрифіндор — живуть відважні учні там!» Як і мій тато.

Снейп зневажливо пхикнув. Джеймс напосівся на нього.

— Тобі щось не подобається?

— Та ні, — заперечив Снейп, хоча його глузлива посмішка свідчила про інше. — Якщо вам важливіші м’язи, ніж розум…

— А куди ж ти підеш, якщо в тебе ні того, ні того? — докинув Сіріус.

Джеймс заревів з реготу. Лілі випросталася, почервонівши, й зміряла Джеймса та Сіріуса недобрим поглядом.