Цар же мав усю турботу свою щодо святої Катерини — у який би спосіб навернути її до свого безчестя. Не досягши нічого через філософські силогізми, почав ласкою та лукавством зваблювати її, кажучи: "Послухай мене, добра дочко, що раджу тобі, дітолюбний батько твій. Поклонися великим богам, передусім же мусикійському Єрмію, котрий прикрасив тебе такими філософськими даруваннями. Я ж розділю з тобою царство своє, боги мені у свідки, і віддам тобі половину влади моєї, і будеш зі мною жити, веселячись ненастанно". Свята ж, премудра бувши, збагнула його лукавство та звабу і каже йому: "Відкинь, о царю, лукавство і не вподоблюйся лису. Я ж бо єдине скажу тобі: християнка я є і зволила уневіститися Христові, Його єдиного маю за Жениха й Дорадника, і красу дівства свого маю, а одяг мучеництва бажаю над земні царські багряниці". Цар же знову рече: "Принуджуєш мене, хоча й не хочу, щоб збезчестив достойність твою і красне твоє тіло обклав ранами". Свята ж відповіла: "Чини, що хочеш, бо тимчасовим безчестям будеш мені спосібником до слави вічної, і велика кількість людей, як сподіваюся, вірити почне у мого Христа, і з твоєї палати численні підуть зі мною до священних небесних світлиць". Так прорекла свята; Бог же, з висоти дивлячись, привів до здійснення пророцтва оті. Відтак цар розгнівався вельми, повелів стягти з неї порфиру й, оголивши, бити її немилосердно воловими жилами. І били слуги мученицю дві години міцно по плечах і по череву стільки, аж доки дівоче її тіло роздробилося ранами і стало від виразок потворне, як раніше було красне й прегарне, і кров, ніби ріка, текла, і земля нею обагрилася. Свята ж стояла з такою мужністю й доблестю, що ті, котрі дивилися, чудувалися вельми. Пізніше повелів той дикий звір посадити її до темниці і не дати їй ані їжі, ані пиття, доки не намислить, якими муками погубить її.

Августа ж, царева дружина, мала велике бажання бачити лице святої Катерини, бо полюбила її вельми, почувши про чесноти її, і премудрість, і мужність, найбільше ж через одне видіння, яке побачила уві сні, воно нижче буде розказане. Від того уразилася серцем любов'ю до неї настільки, що заснути не могла. Вийшов-бо цар із міста із якоїсь причини і загаявся там кілька днів; знайшла цариця пригідний час, щоб добутися бажаного. Був же один великий князь, друг вірний царський, саном воєвода, на ймення Порфирій, людина добророзумна; йому повідала Августа таємно про наміра свого, кажучи так: "В одну із минулих ночей побачила я у своєму видінні Катерину, яка сиділа посеред юнаків багатьох та красних дів, одягнена в білі одежі. І таке сяйво виходило від лиця її, що не могла дивитися на неї. Вона ж посадила мене поблизу себе і поклала на мою голову золотого вінця, кажучи: "Владика Христос посилає тобі цього вінця". Відтоді маю таке бажання побачити її, що не знахожу спокою серцю своєму. Молю-бо тебе, учини якось, щоб побачила її таємно". Порфирій же відповів: "Я виконаю бажання твоє, царице!"