Коли ж стала у дверях храму, звернула зір усіх на чудову красу свою, яка була свідченням унутрішньої її краси. Звістила царю, що має сказати йому вельми потрібне слово, — він-бо повелів їй стати перед себе. Прийшла-бо Катерина перед царя, спершу поклонилася йому, віддаючи належну честь, відтак рече: "Пізнай, о царю, звабу, якою від бісів звабилися, і служите, як богам, ідолам тлінним та нечуттєвим. Воістину сором є великий бути таким сліпим і безумним, поклоняючись такій мерзоті, отож пойми віру премудрому своєму Діодору, котрий каже, що боги ваші були людьми і закінчили життя окаянно, але заради деяких славних діянь, які учинили, поставили їм люди стовпи та ідоли. Останні ж роди, не відаючи думок прародителів своїх, які тільки заради спомину поставили їм кумирів, гадаючи, що то є річ доброчесна й доброчинна, почали поклонятися їм, як богам. Ними-бо й хиронейський Плутарх бридиться і зневажає їх. Тим учителям вашим віруй, о царю, і не будь винуватцем погибелі стількох душ, через них маєш дістати вічну муку. Пізнай-бо єдиного істинного Бога, присносущного, пребезначального й безсмертного, що на останок літ був Людиною заради нашого спасіння. Цим царі царюють, і країни управляються, і весь світ складається: Його словом усе створене і пробуває. Цей всесильний і преблагий Бог не вимагає таких жертов ані не веселиться від заколення невинних тварин, але тільки повеліває, щоб непорушно зберігали Його заповіді".

Це почувши, цар роз'ярився вельми і пробув довгий час безголосий. Відтак, не можучи противитися словам її, відповів: "Полиш нас тепер, щоб учинили жертву, а по тому вислухаємо твої слова". Здійснивши погане своє торжество, нечестивий цар повелів привести святу у свої палати і сказав їй: "Скажи нам, дівице, хто ти є і яка суть слів, що їх говорила ти нам!" Вона ж відповіла: "Я є дочка царя, який був перед тобою, називаюся Катерина, навчена всього мистецтва: письмен риторських і філософських, землемірства та інших премудростей, але все це зневажила як марнотне й безкорисне і зволила уневіститися Владиці Христові, що каже через пророка Свого таке: "Погублю мудрість премудрих, і розуму розумних відкинуся". Цар же, дивуючись розуму її й бачачи таку доброчесність та красу, гадав, що була народжена не від смертних батьків, а є якась богиня з богів, яких він пошановує. І ледве віру йняти хотів, що від земнородних є такої невимовної краси дівиця. Її ж привабливістю поранившись, говорив слова любодійні. Свята ж, збагнувши його беззаконну думку, рече йому: "Біси, яких ви, наче богів, пошановуєте, зваблюють вас, і нерозумні похоті ваблять вас. Я ж вважаю себе за землю і тлін, створив-бо мене Бог за Своїм образом та подіб'ям і такою пошанував мене красою, щоб від цього найбільше подивувалися люди премудрості Творця, що для такого поганого й тлінного лиця зміг дати добророзум'я й таку красу". Озлобився цар на такі її слова й рече: "Не кажи зле про богів, котрі мають безсмертну славу". Свята ж насупроти відповіла: "Коли захочеш трохи струсити млу й запаморочення зваби, збагнеш поганство своїх богів та й пізнаєш істинного Бога — вимовлення самого імені Його, а чи хрест, у повітрі зображений, проганяє твоїх богів і губить їх. І коли велиш, явлю тобі істину ясно". Цар же, бачачи вільну її мову, не захотів бесідувати з нею, боячись її, щоб не здолала його словами своїми премудрими і не посоромила його. Але мовив таке: "Не добре є царю бесідувати із жінками. Зберу я премудрих філософів, щоб бесідували з тобою, — тоді збагнеш неміч своїх гадань і в наші догми маєш повірити". Це сказавши, повелів берегти сторожко святу діву. Відтак послав по всіх містах влади своєї таке писання: